Постанова
Іменем України
27 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 157/883/16-ц
провадження № 61-18534св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Ратнівського районного суду Волинської області, у складі судді Фазан О. З., від 09 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області, у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Русинчука М. М., Федонюк С. Ю., від 22 березня 2017 року.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу.
Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що у 2013 році спільно з відповідачем ОСОБА_5 перебували на заробітках у Російській Федерації в м. Москва. Через деякий час, виконавши певний обсяг робіт і не отримавши від роботодавця зароблені грошові кошти, повернулись в Україну. Після чого відповідач повторно їздив у Росію і отримав від роботодавця 100 тис. російських рублів для розрахунку з ними. Однак, приїхавши в Україну, ОСОБА_5 кошти їм не повернув, натомість склав письмову розписку, в якій зобов'язувався повернути зазначену грошову суму протягом місяця. Крім того позивачі зазначили, що з приводу неповернення їм грошей відповідачем у визначений ним же термін вони звертались до правоохоронних органів.
Із урахуванням зазначеного, позивачі просили позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_5 на їх користь заборговані кошти, а саме по 42 074 грн основної суми та по 3 787 грн процентів за час прострочення її виплати кожному з них і відшкодувати їм понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суму боргу 20 217, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму боргу 20 217, 00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач набув грошові кошти, які фактично належать відповідачам, без достатньої правової підстави, зобов'язався їх повернути у термін до 05 липня 2013 року, про що свідчить складена відповідачем розписка. Набуті відповідачем грошові кошти підлягають поверненню позивачам, як такі, що були набуті без достатньої правової підстави.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, а заочне рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають до застосування. Також апеляційним судом зроблено правильний висновок про відсутність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог внаслідок пропуску позивачами строку позовної давності, оскільки судом було ухвалено заочне рішення в судовому засіданні, про дату проведення якого позивач був повідомлений належним чином, і заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до суду на той час не подавав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У квітні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачі звернулися до суду після закінчення строків позовної давності. Позивачами було подано заперечення від 28 жовтня 2016 року, в якому останні просили не застосовувати наслідки пропуску строку позовної давності. Подані позивачами заперечення фактично є заявою сторони спору про застосування строків позовної давності, яким суди першої та апеляційної інстанції повинні були надати відповідну правову оцінку. При вирішенні цього спору судами неправильно застосовано положення статей 264, 267 ЦК України. Звертаючись до суду із цим позовом, позивачі посилалися на положення статей 509, 526, 527 ЦК України, однак судами безпідставно застосовано положення статті 1212 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_5 у 2013 році разом перебували на заробітках у Російській Федерації, м. Москва, працювали на будівництві. Однак повний розрахунок за виконані роботи від роботодавця не отримали і повернулись в Україну. Відповідач ОСОБА_5 у складі іншої групи робітників повторно їздив працювати в м. Москву, де від попереднього роботодавця отримав 100 тис. російських рублів. По приїзді в Україну 05 червня 2013 року він написав розписку, у якій зобов'язувався до 05 липня 2013 року вказані грошові кошти в сумі 100 тис. російських рублів, як недоотриману позивачами заробітну плату, віддати ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (а. с. 67).
Дані обставини також підтверджуються показаннями позивачів, допитаних в суді першої інстанції в якості свідків (а. с. 65-66).
З приводу неповернення вказаних грошових коштів ОСОБА_5 у липні 2016 року позивачі звертались до Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області, на що їм було дано відповідь від 02 серпня 2016 року про необхідність звернення до суду для врегулювання цивільно-правових відносин, які існують між ними (а. с. 63-64).
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статт