Постанова
Іменем України
20 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 128/639/17
провадження № 61-45112св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комфорт Фінанс»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Білошкурський Олександр Валерійович, на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 квітня 2018 року у складі судді Ганкіної І. А. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комфорт Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Комфорт Фінанс») про визнання недійсним застереження у іпотечному договорі та визнання недійсним договору відступлення права вимоги за іпотечним договором.
Позовна заява мотивована тим, що у період з 12 квітня 2005 року по 06 грудня 2012 року та з 12 квітня 2013 року по 28 жовтня 2014 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Однак у період з 06 грудня 2012 року по 12 квітня 2013 року спільне проживання між ними не було припинено.
За час перебування у шлюбі сторони набули право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 та побудували на ній житловий будинок. Право власності на зазначене нерухоме майно було зареєстроване за ОСОБА_3
21 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 0101/0808/88-215, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 60 000,00 доларів США.
З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору 21 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 0101/0808/88-215-Z-01, згідно з яким в іпотеку передано житловий будинок та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1. Дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_1 надала нотаріально посвідчену згоду на передачу в іпотеку, належного їм на праві спільної сумісної власності, майна.
21 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_3 укладено договір поруки № 0101/0808/88-215-Р-01, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов'язалась солідарно з боржником відповідати перед банком за неналежне виконання умов кредитного договору.
Під час розгляду справи про поділ майна подружжя ОСОБА_1 дізналася про те, що ОСОБА_3 вже не є власником житлового будинку та земельної ділянки.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що земельна ділянка та приватний будинок належать на праві власності дочці дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_2
Підставою виникнення права власності є іпотечний договір № 0101/0808/88-215-Z-01, виданий 21 серпня 2008 року, договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30 травня 2016 року та акт приймання-передачі до договору відступлення права вимоги.
Таким чином, відповідачі своїми незаконними діями позбавили ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки майна, набутого у шлюбі.
Крім того, якщо предметом іпотечного договору є спільне майно подружжя, то для укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя необхідна нотаріально посвідчена згода другого з подружжя.
В іпотечному договорі № 0101/0808/88-215-Z-01, укладеному 21 серпня 2008 року, сторони погодили застереження, яким передбачено, що у випадку невиконання заставодавцем умов договору, заставодержатель у безспірному порядку отримує право власності на заставне майно.
ОСОБА_1 не надавала своєї згоди на внесення до іпотечного договору вищенаведеного застереження, а тому воно має бути визнане судом недійсним.
Застосування відповідного застереження новим власником, призвело до порушення права ОСОБА_1 як співвласника у спільній сумісній власності подружжя.
На підставі договору факторингу від 27 травня 2016 року право вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами перейшло до ТОВ «ФК «Комфорт Фінанс», яке у свою чергу 30 травня 2016 року відступило право вимоги за зобов'язаннями, які виникли з кредитного та іпотечного договорів, на користь ОСОБА_2
Договір про відступлення права вимоги від 30 травня 2016 року має бути визнаний недійсним, оскільки він порушує конституційне право позивача, передбачене статтею 41 Конституції України, згідно з якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Сторонами спірного договору відступлення права вимоги за іпотечним договором є ТОВ «ФК Комфорт Фінанс» та ОСОБА_2, що суперечить вимогам цивільного законодавства, оскільки його стороною не може бути фізична особа.
Банк не мав права під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» укладати договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором.
На підставі вище зазначеного позивач просила: визнати недійсним застереження, визначене у підпунктах 12.3., 12.3.1. іпотечного договору від 21 серпня 2008 року № 0101/0808/88-215-Z-01; визнати недійсним договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30 травня 2016 року; стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 квітня 2018 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідною заявою-згодою позивача від 21 серпня 2008 року підтверджено факт ознайомлення її зі всіма умовами іпотечного договору та з наявністю в такому договорі, у тому числі іпотечного застереження, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в судовому засіданні не доведені належними та допустимими доказами, а їх законність повністю спростована проведеним аналізом норм чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 15 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Білошкурський О. В. залишено без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 квітня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доводи позивача про недійсність застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладеного в пунктах 12.3. та 12.3.1. іпотечного договору № 0101/0808/88-215-Z-01 від 21 серпня 2008 року, у зв'язку з відсутністю окремої згоди позивача на включення такого застереження до іпотечного договору, не заслуговують на увагу, оскільки позивач як дружина позичальника надала згоду на передачу належного їм на праві спільної сумісної власності майна в іпотеку на умовах, на власний розсуд її чоловіка. Крім того, враховуючи підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачені законодавством України, сторони погодили у договорі іпотеки, що звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у разі порушення будь-якого основного зобов'язання, що забезпечене іпотекою за цим договором, та/або будь-якого зобов'язання іпотекодавця за цим договором на підставах: рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса; або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; або за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Також умовами цього правочину було передбачено можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, яке здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в договорі. При цьому іпотекодержатель самостійно визначає один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначений у договорі. Аналіз зазначених норм права вказує на те, що відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. ОСОБА_2 не виконувала функції банку та/або іншої фінансової установи. Отже, сам по собі факт зміни кредитора у зобов'язанні не може вважатися зміною сторін кредитного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Білошкурський О. В., у касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що юридичні чи фізичні особи, якщо вони не є банком або іншою фінансовою установою, не мають права бути іпотекодержателями за іпотечним договором, який забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором. ТОВ «ФК «Комфорт Фінанс», передаючи своє право вимоги за кредитним і іпотечним договорами ОСОБА_2, вчинило правочин, який прямо суперечить нормам ЦК України.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначала про законність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем судових рішень. Доводи касаційної скарги є безпідставними та висновки судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вінницького районного суду Вінницької області.
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 0101/0808/88-215, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 60 000,00 доларів США.
Пунктом 12 іпотечного договору № 0101/0808/88?215?Z?01 визначено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Для отримання виконавчого напису іпотекодержатель подає нотаріусу документи, що підтверджують безспірність заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням, а саме: заяву про невиконання іпотекодавцем умов основного зобов'язання, розрахунок заборгованості, свій примірник цього договору. Виконавчий напис вчиняється на примірнику цього договору, який після нотаріального посвідчення буде видано іпотекодержателю. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено іпотекодавцем виключно в судовому порядку; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1. та 12.3.2. пункту 12 цього договору.
Так, підпунктом 12.3.1. пункту 12 іпотечного договору визначено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті 12.3. договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього з