Постанова
Іменем України
06 лютого 2019 року
місто Київ
справа № 750/3558/16-ц
провадження № 61-8840св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 липня 2016 року у складі судді Жук М. І. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Острянського В. І., Бобрової І. О., Вінгаль В. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що він і ОСОБА_4 з 10 червня 2011 року до 25 лютого 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі й позивач у встановленому порядку вселився та його було 06 липня 2013 року зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1, власником якої була дружина позивача.
Згідно з нотаріально посвідченим договором дарування від 23 грудня 2015 року відповідач ОСОБА_4 подарувала зазначену квартиру своїй матері, відповідачу ОСОБА_5 У березні 2016 року позивач не зміг потрапити до квартири, оскільки замок на вхідних дверях було змінено.
Стислий виклад заперечень відповідача
У наданому відзиві відповідач ОСОБА_5 вимоги позову не визнала та просила відмовити в його задоволенні з підстав необґрунтованості.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 липня 2016 року позов задоволено, зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 надати ОСОБА_3 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1. Вселено ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1.
Суд першої інстанції у своїх висновках керувався тим, що у судовому засіданні встановлено, що позивач після розірвання шлюбу та зміни власника квартири відповідно до статті 156 Житлового кодексу Української РСР має право користуватися квартирою АДРЕСА_1 так як він поселився до неї за згодою попереднього власника (дружини) як її чоловік, був зареєстрований у цій квартирі з 06 липня 2013 року, проживав там на правах члена сім'ї ОСОБА_4, а з часу розірвання шлюбу та зміни власника - як колишній член сім'ї власника та колишній член сім'ї нового власника помешкання, а тому вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні житлом, вселення в нього та зобов'язання видати йому ключі від помешкання ґрунтуються на вимогах закону, що є підставами для задоволення позову.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 липня 2016 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що на час поселення позивача ОСОБА_3 у спірну квартиру, як чоловіка відповідача ОСОБА_4, їй на підставі свідоцтва про право власності від 06 грудня 2005 року, виданого Виконавчим комітетом Деснянської районної ради м. Чернігова, належала 1/4 частина квартири, а згідно з договором дарування від 04 липня 2012 року їй належали інші 3/4 частин цієї квартири, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 17 серпня 2016 року. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що з 23 грудня 2015 року власником спірної квартири є інша особа, членом сім'ї якої позивач ніколи не був; що власник згідно зі статтями 383 і 391 ЦК України має право використовувати помешкання для власного проживання та членів своєї сім'ї і вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном та що суд не взяв до уваги судову практику, згідно з якою право членів сім'ї власника на користування жилим приміщенням втрачається у випадку припинення права власності особи на це майно, за висновками суду апеляційної інстанції не можуть бути підставою для скасування рішення суду, правильності його висновків не спростовують і не знайшли свого підтвердження нормами чинного законодавства.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначила, що, оскільки власник квартири змінився, позивач не є членом сім'ї нового власника квартири, відповідно, він втратив право користування майном, оскільки не є членом її сім'ї. Заявник також зазначила, що за адресою спірної квартири вона не проживає, з огляду на що позивач не належить та не може відноситися до членів сім'ї нового власника.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві ОСОБА_3 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування відзиву посилався на те, що ОСОБА_5 постійно проживає у с. Слабин Чернігівськогорайону. Членом сім'ї ОСОБА_5 він не є, вважає, що має право на користування квартирою, оскільки був членом сім'ї своєї колишньої дружини.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 21 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач та відповідач ОСОБА_4 з 10 червня 2011 року до 25 лютого 2016 року перебували в зареєстрованому шлюбі, позивач у встановленому порядку вселився та його було 06 липня 2013 року зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1, власником якої була колишня дружина позивача.
Згідно з нотаріально посвідченим договором дарування ві