ПОСТАНОВА
Іменем України
06 березня 2019 року
м. Київ
справа №522/753/17
провадження №К/9901/18242/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М.,
суддів Анцупової Т.О., Гриціва М.І.,
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_2
на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13.03.2017 (суддя Домусчі Л.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 (колегія у складі суддів Градовського Ю.М., Стас Л.В., Турецької І.О.)
у справі № 522/753/17
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просила:
а) визнати незаконним припинення виплати (перерахування на поточний рахунок у АТ «Ощадбанк») призначеної пенсії ОСОБА_2;
б) зобов'язати відповідача відновити виплату ОСОБА_2 призначеної пенсії на поточний рахунок за НОМЕР_1, відкритий у ТВБВ №10015/0581 філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк».
2. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13.03.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017, у задоволенні позову відмовлено.
3. У касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонеркою та знаходиться на обліку в ГУПФУ в Одеській області. Пенсію за віком позивачка отримувала на рахунок, відкритий у ТВБВ №10015/0581 філії - Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк».
5. З 2011 року позивачка знаходиться на лікуванні в Центрі Реабілітації та медичного догляду Колер, США після хвороби (діагноз судом не розголошується) у 2011 році, виписка не планується, відповідно до листа від 04.02.2016.
6. На час лікування позивачки її пенсію отримувала довірена особа.
7. Довірена позивачкою особа - ОСОБА_4 17.09.2015 звернулась до АТ «Ощадбанк» із заявою про перерахування з жовтня 2015 року належної ОСОБА_2 пенсії на новий поточний банківський рахунок, який відкрито у ТВБВ №10015/0581 філії - Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк». Проте пенсія на цей рахунок відповідачем так і не перераховувалась, востаннє пенсія була виплачена у вересні 2015 року.
8. У жовтні 2015 року ОСОБА_4, як представник позивачки за довіреністю, звернулась до відділу пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян ГУПФУ в Одеській області із заявою щодо поновлення виплати належній позивачці пенсії з 01.11.2015 та перерахунок її за відповідними реквізитами банку.
9. 03.11.2015 листом ГУПФУ в Одеській області за №1124/Щ-11 повідомило позивачку, що Головним управлінням з жовтня 2015 року припинено виплату пенсії позивачці у зв'язку з отриманням її більше року по довіреності та у зв'язку із відсутності у позивачки місця реєстрації з 29.08.2012. Також у листі зазначено, що для поновлення виплати пенсії необхідно особисто звернутись до головного управління або до управління ПФУ в Київському районі та надати заяву про поновлення виплати пенсії.
10. Листом ГУПФУ в Одеській області за №427/Л-11 від 13.04.2016 повторно роз'яснено, що для поновлення перерахування пенсії ОСОБА_2 необхідно особисто або її законним представником надати до головного управління відповідну заяву та пред'явити паспорт (інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Оскільки документи були подані представником за довіреністю, а не законним представником, то підстав поновити перерахування пенсії позивачці не було.
11. Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
12. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності підстав для задоволення позову, оскільки ні позивач особисто, ні її законний представник не звертались до органу Пенсійного фонду України з заявою про поновлення виплати пенсії, тому дії відповідача відповідають вимогам закону.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
13. Позивач у касаційній скарзі наголошує, що судами неправильно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, підставою припинення виплати пенсії, як зазначено в листі відповідача, стало неотримання пенсії більше року. В той же час, такі обставини відсутні, зазначає позивач.
14. Відсутня також необхідність особистого звернення позивача до органу Пенсійного фонду України, оскільки не минув рік з моменту видачі довіреності. В той же час законодавство передбачає обов'язок пенсіонера звертатись до органу Пенсійного фонду України з заявою про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більш одного року - через кожен рік дії такої довіреності.
15. Крім того, законодавство не передбачає повне припинення виплати пенсії особі в разі невиконання нею вимог щодо щорічного особистого звернення до органу Пенсійного фонду України з заявою про продовження виплати пенсії за довіреністю.
16. Відповідач проти задоволення касаційної скарги заперечив, просив відмовити в її задоволенні, рішення судів - залишити без змін.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.
18. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
20. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 N 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
21. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
22. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
23. Ч. 3 ст. 4 вказаного Закону передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
24. Ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
25. Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих вказаним Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому йому.
26. Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
27. Згідно з ч. 1 ст. 49 зазначеного Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі н