ПОСТАНОВА
Іменем України
06 березня 2019 року
Київ
справа №813/1761/17
адміністративне провадження №К/9901/2644/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року (суддя Гулик А.Г.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Шавеля Р.М., суддів - Улицького В.З., Костіва М.В.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення
установив:
У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України (далі - Івано-Франківська митниця ДФС) про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 4 січня 2016 у справі №813/6010/15 з 5 січня по 9 червня 2016 року.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, позов задоволено частково: стягнуто з Івано-Франківської митниці ДФС на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час затримки виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 4 січня 2016 у справі №813/6010/15 за період з 5 січня 2016 року по 8 червня 2016 року в сумі 42917,70 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та постановити нове - про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що рішення суду у справі №813/6010/15 про поновлення позивача на роботі не виконувалося з вини ДФС, як суб'єкта звільнення та поновлення позивача, а не Івано-Франківської митниці ДФС. Судове рішення у зазначеній справі в частині, що стосувалося покладення певних зобов'язань на відповідача (оплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з дня звільнення з роботи по день поновлення), було виконане останнім у повному обсязі.
Крім того, звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм процесуального закону, оскільки вирішивши спір по суті та задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_2, суд постановив ухвалу, а не постанову.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 4 січня 2016 року в адміністративній справі №813/6010/15 визнано протиправним та скасовано наказ ДФС від 26 жовтня 2015 року №3409-о «Про звільнення ОСОБА_2»; поновлено його на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС з 27 жовтня 2015 року; стягнуто з Івано-Франківської митниці ДФС на користь позивача 19653,90 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року зазначене судове рішення залишене без змін. Тобто, рішення про поновлення позивача на роботі набрало законної сили 12 травня 2016 року.
Водночас, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 4 січня 2016 року у справі №813/6010/15 в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді виконана відповідачем лише 9 червня 2016 року (наказ №230-к) відповідно до наказу ДФС №2282-о від 8 червня 2016 року.
У зв'язку із цим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем допущено затримку виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі, яке підлягало негайному виконанню, наслідком чого є стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання такого рішення.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України (у редакції, яка діяла до 2 червня 2016 року) судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з частиною першою статті 255 КАС постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Пунктом 3 частини першої статті 256 КАС передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Відповідно до частини другої статті 257 КАС судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для й