ПОСТАНОВА
Іменем України
06 березня 2019 року
Київ
справа №815/2505/17
адміністративне провадження №К/9901/18404/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т. Г.,
суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/2505/17
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Бутенка А.В., суддів: Аракелян М.М., Стефанов С.О.) та на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Федусика А.Г., суддів: Зуєвої Л.Є., Шевчук О.А.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №104-17 від 29 березня 2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додатково захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення, яким визнати ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додатково захисту.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач був змушений залишити країну походження через побоювання за своє життя та здоров'я. Відповідачем не було належним чином досліджено інформацію по країні походження. Посилається на те, що його заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У зв'язку з цим, оскаржуване рішення вважає незаконним.
Короткий зміст рішення суду інстанції
3. 31 серпня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України - відмовити.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Державної міграційної служби України, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням інформації по країні походження та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним. Під час перебування на Батьківщині, або перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності, позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за ознаками расової належності, віросповідання, національності, громадянства чи підданства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Наведені позивачем підстави для надання йому статусу біженця або визнання особою, що потребує додаткового захисту не впливають на кваліфікацію останніх в якості критеріїв визначення статусу біженця або визнання особи, що потребує додаткового захисту у розумінні вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 17 січня 2018 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року - без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 08 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року. Прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року та на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року .
8. Державна міграційна служба України надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
9. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивач у справі):
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.
ОСОБА_1 зазначає, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. Інформація по країні походження підтверджує наявність у позивача цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Однак судами попередніх інстанцій не були враховані наведені обставини.
10. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (відповідача у справі):
Державна міграційна служба України посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та прийняті з врахуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення даної справи.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Киргизстану, уродженцем м. Джалал-Абад, за національністю - узбек, за віросповіданням - мусульманин - суніт, рідна мова узбецька, вільно володіє російською. За сімейним станом перебуває в шлюбі з громадянкою Киргизстану, з якою має спільного неповнолітнього сина.
12. З Киргизстану до України позивач виїхав 15 червня 2010 року офіційно на підставі паспортного документу, потягом сполученням Киргизстан (ОШ) - РФ (Москва) - Україна (Одеса). В Україну (м. Одеса) позивач прибув 16 червня 2010 року. 03 травня 2014 року шукач захисту виїхав з України до Киргизстану (м.Джалал-Абад), де перебував до 20 липня 2014 року. Повторний приїзд до України відбувся 21 липня 2014 року на підставі паспортного документу, потягом сполученням Киргизстан (Ош) - РФ (Москва) - Україна (Одеса).
13. 08 вересня 2016 року до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області надійшла заява-анкета ОСОБА_1 про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту.
14. Причиною виїзду позивача з країни громадянської належності за даними анкетування та співбесіди з ним була відсутність житла, яке згоріло через військові дії 2010 року між киргизами та узбеками. Через відсутність майна та роботи позивач прийняв рішення виїхати з Киргизстану до України, куди його запросив друг. Під час проживання та тимчасового перебування в Киргизстані (м.Джалал - Абад) позивач не зазнавав жодних переслідувань або дискримінації ані з боку офіційної влади Киргизстану, ані з боку недержавних організацій.
15. За результатами розгляду особової справи громадянина Киргизстану ОСОБА_1 Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області 15 березня 2017 року було складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16. Рішенням Державної міграційної служби України від 29 березня 2017 року №104-17 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. 26 квітня 2017 року ОСОБА_1 отримав повідомлення, видане Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області №114 від 25 квітня 2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. Вважаючи відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, необґрунтованою, позивач звернувся з даним позовом до суду.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
19. Конституція України.
19.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
20.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
20.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
21. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
21.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
21.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
21.3. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.
21.4. Частина шоста статті 8. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні