ПОСТАНОВА
Іменем України
06 березня 2019 року
м. Київ
справа № 816/1760/18
адміністративне провадження № К/9901/63413/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Анцупової Т. О.,
суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 816/1760/18
за позовом ОСОБА_2 до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії;
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (колегія суддів у складі: Рєзнікової С. С., Старостіна В. В., Бегунца А. О.) від 29 серпня 2018 року, встановив:
І. РУХ СПРАВИ
1. У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 04 квітня 2018 року № 128 «Про відмову у перерахунку пенсії»;
- зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити пенсію на рівні з військовослужбовцями строкової служби, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до п. 3 ст. 59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», постанови Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2017 року № 851 «Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01 жовтня 2017 року, з урахуванням виплачених сум пенсії.
2. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 липня 2018 року позовну заяву залишено без задоволення.
3. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу до Харківського апеляційного адміністративного суду.
4. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року апеляційну скаргу повернуто скаржнику без розгляду на підставі пп. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
5. Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року та направити апеляційну скаргу на розгляд Харківському апеляційному адміністративному суду.
6. Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.
7. Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2019 року справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
8. Станом на 06 березня 2019 року відзив від відповідача до Верховного Суду не надходив.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
9. Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що апеляційна скарга подана з порушенням порядку її подання - безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги слід подавати за правилами, що діяли до набрання чинності редакції КАС України від 15 грудня 2017 року, тобто через суд першої інстанції.
IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
10. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що при подачі апеляційної скарги керувався ст. 297 КАС України, де вказано, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, не звернувши увагу на Перехідні положення КАС України. У зв'язку з цим вважає, що ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року він позбавлений доступу до правосуддя і порушується його конституційне право на апеляційне оскарження судового рішення.
11. Крім того, в обґрунтування касаційної скарги посилається на рішення Європейського Суду з прав людини:
- у справі «Kreuz v. Poland», заява № 2849/95, від 19 червня 2001 року, в якому Суд констатує, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду;
- у справі «Miragall Eckolano v. Spain» від 13 січня 2000 року та у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» від 28 жовтня 1998 року, в яких Суд зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Отже, Суд визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених