ПОСТАНОВА
Іменем України
06 березня 2019 року
Київ
справа №823/540/16
адміністративне провадження №К/9901/13569/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айова» до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, за участю третіх осіб: ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Айова» (далі - ТОВ «Айова», позивач) звернулося до суду з позовом до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області (далі - Тальнівське РУЮ Черкаської області, відповідач), Тальнівської районної державної адміністрації (далі - Тальнівська РДА, відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області (індексний номер 28234955 від 15 лютого 2016 року).
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуваним рішенням зареєстровано право оренди за ТОВ «ВП «Імпульс плюс» на земельну ділянку, яка використовується позивачем на підставі діючого договору оренди, без врахування переважного права на поновлення його дії.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що реєструючи право оренди на ту ж земельну ділянку за іншою юридичною особою, державний реєстратор не переконався у відсутності вже зареєстрованого речового права позивача на ту ж саму земельну ділянку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу подано 03 жовтня 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 823/540/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року прийнято до свого провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айова» до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації, за участю третіх осіб: ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20 травня 2006 року між позивачем (орендар) та ОСОБА_2 (орендодавець) укладено договір (б/н) оренди землі, предметом якого є оренда земельної ділянки, строком на 10 років загальною площею 2,41 га, що належить орендодавцю на праві власності відповідно до державного акта від 20 вересня 2005 року НОМЕР_1.
Вказаний договір зареєстровано у Тальнівському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 05 вересня 2006 року за № 040679300266.
Крім того 26 серпня 2011 року між орендарем та орендодавцем підписано додатковий договір № 104 до основного договору оренди землі. Відповідно до п. 2 додаткового договору, термін дії договору становить 5 років з моменту його державної реєстрації.
Державну реєстрацію додаткового договору здійснено 03 грудня 2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 712408364008336.
За таких обставин, строк договору оренди, укладеного між ТОВ "Айова" та ОСОБА_2 спливає 04 грудня 2017 року.
У період дії зазначеного договору державний реєстратор Тальнівського районного управління юстиції 15 лютого 2016 року прийняв рішення № 28234955 про реєстрацію за ТОВ «ВП «Імпульс плюс» права оренди на зазначену земельну ділянку на підставі договору оренди від 15 вересня 2015 року № 105, укладеного між ТОВ «ВП «Імпульс плюс» та ОСОБА_2
При цьому, з інформації у довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строк дії права оренди за договором від 15 вересня 2015 року №105, укладеного між ТОВ «ВП «Імпульс плюс» та ОСОБА_2, починається з 03 грудня 2017 року.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав. З огляду на законодавчу заборону відмовляти у державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених Законом № 1952-IV, у державного реєстратора не було відповідних підстав для такої відмови.
Крім того, скаржником надано додаткові пояснення, у яких ТОВ «ВП «Імпульс плюс» зазначає, що даний спір має не публічний, а приватно-правовий характер, відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому суди помилково розглянули даний спір в порядку адміністративного судочинства.
ТОВ «Айова» подало заперечення на касаційну скаргу ТОВ «ВМ Імпульс Плюс», у якому зазначається, що посилання скаржника на те, що у реєстратора були відсутні правові підстави відмовити у реєстрації, є безпідставним, оскільки договір оренди, укладений між позивачем та ОСОБА_2, на сьогоднішній день є чинним, внаслідок чого на один об'єкт оренди зареєстровано право оренди двома способами, тобто існує подвійна реєстрація прав оренди на земельну ділянку за різними правонабувачами, а тому, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28234955 від 15 лютого 2016 року, має бути скасовано, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на дату звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
За правилами частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, об