ПОСТАНОВА
Іменем України
06 березня 2019 року
Київ
справа №815/1000/17
адміністративне провадження №К/9901/2395/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т. Г.,
суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/1000/17
за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Іванова Е.А., суддів: Аракелян М.М., Харченко Ю.В.) та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Романішина В.Л., суддів: Крусяна А.В., Шляхтицького О.І.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №586-16 від 25 листопада 2016 року про відмову у визнанні громадянина Сирії ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення відносно громадянина Сирії ОСОБА_2 про визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 є громадянином Сирійської Арабської Республіки. На сьогоднішній день конфлікт в Сирії загострився, країна опинилась у стані гуманітарної кризи. Жертвами військового конфлікту, як правило, стає цивільне населення країни. В разі повернення в країну походження позивач може стати жертвою свавільного насилля через вкрай нестабільну ситуацію в Сирії. Як на підтвердження цих обставин позивач посилається на Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку від 22 жовтня 2013 року, резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 67/262 від 15 травня 2013 року, № 68/182 від 18 грудня 2013 року, № 67/183 від 20 грудня 2012 року, № 66/253/В від 03 серпня 2012 року. У 2015 році позивач звертався до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні. Однак 25 листопада 2016 року рішенням ДМСУ №586-16 позивачу було відмовлено у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Зважаючи на те, що його заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та на протиправність оскаржуваного рішення, позивач звернувся до суду.
Короткий зміст рішення судуІ інстанції
3. 06 вересня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд вирішив:
Позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України задовольнити частково.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 25 листопада 2016 року №586-16.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В решті позовних вимог відмовити.
4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновок ДМС України не містить достатнього та належного аналізу ситуації, що склалася в Сирії, відповідачем не спростовано можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення до неї, що не відповідає вимогам статті 3 Європейської конвенції з прав людини.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 13 грудня 2017 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року - без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 09 січня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року. Прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року.
8. ОСОБА_7 - представник позивача ОСОБА_2, надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
9. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (відповідач у справі):
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.
Державна міграційна служба України, зазначає, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. З березня 2007 року по січень 2009 року позивач перебував на території України нелегально, а звернення за захистом відбулося після довгострокового перебування в Україні, що є порушенням статті 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Крім того, ані під час проведення співбесід, ані під час судових засідань позивач не надав жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення до регіону постійного проживання. Ситуація в країні походження позивача не є підставою для надання особі статусу біженця або додаткового захисту в Україні.
10. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (представника позивача)
ОСОБА_7 - представник позивача ОСОБА_2 посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій є обґрунтованими та прийняті з врахуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення даної справи.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Хасака (Сирія), район Альмакія, с. Ромейлан, за національністю курд, за віросповіданням мульманін-суніт.
12. За сімейним станом - проживав з громадянкою України ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла. Залишився спільний син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4. Позивач має вищу освіту, яку здобув в Сирії у м. Дамаск.
13. Зі змісту особової справи ОСОБА_2 НОМЕР_1 вбачається, що він вибув з Сирії у 1998 році, авіарейсом Дамаск (Сирія) - Київ (Україна), легально на підставі національного паспорту та візи.
14. 26 травня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування вказаної заяви зазначав, що повернутись на Батьківщину не має можливості через нестабільну соціально-політичну ситуацію в Сирії та, крім того, в Україні у нього є неповнолітня дитина, яку він не може забрати до Сирії.
15. 18 квітня 2016 року ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок по справі НОМЕР_1, з посиланням на невідповідність заяви вимогам п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», та через наявність умов, передбачених абз. 5 п.1 ст.6 зазначеного Закону, відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_2.
16. 25 листопада 2016 року ДМС України рішенням №586-16 підтримала висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовила громадянину Сирії ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. 30 січня 2017 року позивачем отримано повідомлення №462 від 20 грудня 2016 року про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
19. Конституція України.
19.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
20.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
20.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
21. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
21.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
21.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
21.3. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про