Постанова
Іменем України
20 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 712/9868/16-ц
провадження № 61-42722св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2018 року у складі судді Марцішевської О. М. та постанову апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Храпка В. Д., Ювшина В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 05 січня 2006 року він працював у Черкаському регіональному відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» на посаді водія-інкасатора.
21 червня 2012 року його звільнено із займаної посади за власним бажанням. Однак в день звільнення роботодавцем не був проведений розрахунок по заробітній платі та допомозі по тимчасовій непрацездатності.
Не зважаючи на неодноразові звернення до відповідача, повний розрахунок проведено не було, тому позивач просив стягнути на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 19 000 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21 червня 2012 року по 21 серпня 2016 року в сумі 193 835, 35 грн, 200 000 грн у відшкодування моральної шкоди та витрати на надання правової допомоги у розмірі 5 000 грн.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на корить ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі у розмірі 427, 08 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 21 120, 39 грн, моральну шкоду у розмірі 2 000 грн та судові витрати в сумі 500 грн, а всього 24 047, 47 грн. Вирішено питання судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача не виплачено останньому заробітну плату за три робочі дні з 01 березня по 03 березня 2012 року, допомогу по тимчасовій непрацездатності за три дні у період з 05 березня по 09 березня 2012 року та за п'ять днів у період з 12 березня по 01 червня 2012 року, а також компенсацію за 37 днів невикористаної відпустки. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язано виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Окрім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до статті 237-1 КЗпП України зобов'язано відшкодувати позивачу моральну шкоди у розмірі 2 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк», яке є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2018 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні невірно застосовано Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, здійснено обчислення вказаної суми не за робочі дні, а за місяці затримки розрахунку.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, якщо працівник у день звільнення не працював, то виплата належних йому від підприємства, установи, організації сум має бути здійснена не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. ОСОБА_3 таку вимогу пред'явив відповідачу у листопаді 2012 року, тому період затримки розрахунку при звільненні має обраховуватися з вказаного часу.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що відповідно до наказу від 04 грудня 2006 року ОСОБА_3 прийнятий на роботу у Черкаське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» на посаду водія-інкасатора.
Згідно табелів обліку робочого часу за березень - червень 2012 року позивач був відсутній на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю з 05 березня 2012 року по 01 червня 2012 року.
11 червня 2012 року ОСОБА_3 подав заяву про звільнення за власним бажанням відповідно до статті38 КЗпП України.
Наказом № Э.CS.0.0.