Постанова
Іменем України
04 березня 2019 року
м. Київ
справа № 201/16280/16-ц
провадження № 61-15819св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Дніпропетровська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що 14 листопада 2003 року між ним та Дніпропетровською міською радою укладено договір оренди частки (3,29%) земельної ділянки площею 0,7852 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, для фактичного розміщення нежитлових приміщень, строком до 30 липня 2018 року.
14 грудня 2002 року між ним та ОСОБА_5 укладено договір дарування нерухомого майна, яке розташоване на орендованій земельній ділянці.
Таким чином, з моменту укладення договору оренди земельної ділянки, він нею не користується, тому звернувся до відповідача з письмовою вимогою припинити договір оренди земельної ділянки, на що відповіді не отримав.
У зв'язку з наведеним, ОСОБА_4 просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 14 листопада 2003 року та зобов'язати відповідача у місячний термін після набрання судовим рішенням законної сили прийняти орендовану земельну ділянку.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надав доказів належного повідомлення Дніпропетровської міської ради про наміри ОСОБА_4 достроково розірвати договорі оренди земельної ділянки, що дає підстави стверджувати про відсутність спору, передчасність позовних вимог і наявність можливості вирішення питання в добровільному порядку, позасудовим розглядом за згодою сторін, а, по-друге, перехід права власності на об'єкт оренди до іншої особи не є правовою підставою для розірвання договору оренди відповідно до положень статті 32 Закону України «Про оренду землі», якими, зокрема, позивач обґрунтовує свої доводи.
У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не застосовано до спірних правовідносин положень статті 32 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої одним із способів припинення договору оренди землі є дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору. Також судами не враховано положень статей 120 ЗК України, 377 ЦК України, внаслідок чого безпідставно відмовлено у задоволенні позову.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
30 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відк