Постанова
Іменем України
27 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 357/5654/17-ц
провадження № 61-46св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2017 року у складі судді Дмитренко А. М. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 року у складі суддів: Приходька К. П., Голуб С. А., Сліпченка О. І.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18 квітня 2011 року між банком та відповідачем укладено кредитний договір № б/н, відповідно до якого позичальнику надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 4 500 грн зі сплатою 36 % річних. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між ним та банком договір.
Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 28 лютого 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 16 732 грн 15 коп., із яких: тіло кредиту - 3 897 грн 99 коп., проценти - 11 561 грн 20 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 772 грн 96 коп., яку банк просив стягнути із боржника.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач просив застосувати при вирішенні спору строки позовної давності. Відповідно до пунктів 2.1.1.2.11 розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці. У копії заяви від 18 квітня 2011 року, яка є невід'ємною частиною кредитного договору, строк дії картки не визначений. Судом неодноразово витребовувалися з банку докази щодо отримання відповідачем платіжної картки та щодо перевипуску платіжної картки, виписка по рахунку позичальника, копії ухвал суду позивачем отримано, але зазначених доказів надано не було. А тому суд виходить з того, що строк дії картки становить 12 місяців, як і строк дії договору відповідно до Умов та правил надання банківських послуг. Оскільки інших доказів суду не надано, то враховуючи той факт, що анкета-заява підписана відповідачем 18квітня 2011 року, то строк дії картки має становити до 31 травня 2012 року. З розрахунку заборгованості позичальника вбачається, що останні операції з використанням платіжної картки ним проведені 22 травня 2012 року, тобто, після 25 червня 2012 року для кредитора починається перебіг строку позовної давності. Позивач звернувся до суду з позовом 26квітня 2017 року, тобто, з пропуском строку позовної давності. Згідно розрахунку заборгованості, 12 червня 2014 року відображено грошові кошти в колонці «сума погашення за кредитом» 10 грн 22 коп. Але будь-яких банківських документів, які б свідчили про те, що це сума коштів, внесена позичальником на погашення кредиту, суду не надано, не розшифровано, що це за кошти, оскільки внести готівкою таку суму коштів для поповнення рахунку неможливо.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції неодноразово витребовував з банку докази щодо отримання відповідачем платіжної картки та щодо перевипуску платіжної картки, виписку з рахунку позичальника, копії ухвал суду позивачем отримано, але зазначених доказів надано не було, у зв'язку з чим дійшов висновку про те, що строк дії картки становить 12 місяців. Оскільки інших доказів суду не надано, то враховуючи той факт, що анкета-заява підписана відповідачем 18 квітня 2011 року, строк дії картки має становити до 31 травня 2012 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 рокуПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суди не визначилися з початком її перебігу. Суди керувалися припущенням про строк дії картки, зазначаючи кінцевим строком кредитування 31 травня 2012 року. Разом з тим, ОСОБА_1 видано кредитну картку «Універсальна» НОМЕР_1 зі строком дії до 02/15. Крім того, судами не враховано договірне списання коштів у рахунок погашення кредитної заборгованості.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в