Постанова
Іменем України
04 березня 2019 року
м. Київ
справа № 752/20375/15-ц
провадження № 61-16031св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЛеськоА. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_5, поданою представником ОСОБА_6, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 березня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття її квартири.
Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1. 27 грудня 2012 року та 02 січня 2013 року з вини мешканців квартири НОМЕР_1, що розташована в цьому будинку поверхом вище, у зв'язку з накопиченням снігу на балконі, затоплено її квартиру. Внаслідок затоплення були пошкоджені стеля та стіни в житловій кімнаті, залиті відкоси балконного блоку та капітальна стіна в межах балкону належної їй квартири, про що 21 січня 2013 року комісією ЖЕО-105 Голосіївського району
м. Києва складено відповідний акт. Вартість ремонтно-будівельних робіт, які необхідно провести для усунення пошкоджень, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 11624/14-43/9113/15-43 від 02 червня
2015 року становить 28 490,00 грн. У добровільному порядку відшкодувати завдану їй шкоду відповідач відмовилася.
У зв'язку з викладеним та з урахуванням збільшених позовних вимог позивач просила стягнути з відповідача на її користь майнову шкоду в сумі 31 865,76 грн, в тому числі вартість будівельних матеріалів, які необхідно використати для проведення відновлювального ремонту в розмірі 18 312,76 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 9 710,23 грн, які завдані їй внаслідок затоплення квартири, що разом становить 41 575,99 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 28 490,00 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що залиття квартири, яка належить позивачу, відбулося з вини відповідача, яка в силу закону має нести майнову відповідальність за заподіяну шкоду. Відповідач не надала до суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача щодо її вини у залитті квартири. Також відповідач не оспорює сам факт залиття квартири. У результаті залиття частини квартири з вини відповідача, позивач зазнала душевних страждань, оскільки отримала негативні емоції та переживала з приводу пошкодження майна, неможливості нормального користування ним, порушення звичного способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації, тому суд дійшов висновку, що з відповідача з урахуванням принципу розумності можливо стягнути на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 3 000,00 грн.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено.
Зменшено розмір стягнутої з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 відшкодування матеріальної шкоди з 28 490,00 грн до 19 378,00 грн.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що залиття квартири позивача сталось з вини відповідача, внаслідок чого позивачу було завдано матеріальної шкоди. Разом з тим, в частині визначення розміру збитків, заподіяних позивачці внаслідок залиття квартири, рішення підлягає зміні, оскільки позивач не надала належних доказів понесення нею фактичних витрат на проведення ремонтних робіт в квартирі або доказів укладення чи намірів на укладення договору з виконавцем ремонтно-будівельних робіт, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на її користь загальновиробничих витрат, прибутку, адміністративних витрат, податку на додану вартість. За таких обставин, на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню лише прямі реальні витрати в розмірі 19 378,00 грн. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції правильно врахував тяжкість, глибину та тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, вимоги розумності і справедливості, тому дійшов правильного висновку, що позивачу необхідно відшкодувати моральну шкоду в розмірі
3 000,00 грн.
У квітні 2017 року ОСОБА_5, через представника ОСОБА_6, подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на припущеннях, а не доказах, оскільки з акта, складеного комісією комунального підприємства «ЖЕО-105 Голосіївського району» (далі - КП «ЖЕО-105 Голосіївського району»), не вбачається, що залиття нижче розташованої квартири сталося саме 27 грудня 2012 року та 02 січня 2013 року. Вважає, що висновок судової будівельно-технічної експертизи, на який посилалися суди обох інстанцій щодо підтвердження наявності вини відповідача у залитті квартири та вартості матеріальних збитків, був проведений в межах розгляду іншої цивільної справи № 752/10554/13-ц та не є належним доказом у справі, оскільки під час розгляду цієї справи нову експертизу суди не проводили. Зазначає, що вона разом зі своїм представником зверталася до суду першої та апеляційної інстанцій з клопотаннями про призначення повторної експертизи, однак їй з необ'єктивних та упереджених підстав було відмовлено в призначенні повторної експертизи. Також вказує, що акт, складений 21 січня 2013 року комісією КП «ЖЕО-105 Голосіївського району», є неналежним доказом, оскільки складанням акта підприємство зняло з себе відповідальність за залиття квартири позивача, бо саме воно мало нести відповідальність за тріщини фасадних стін будинку. На її думку, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на припущеннях та не підтверджених обставинах справи.
Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
03 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Суди встановили, що позивач ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу цієї квартири (а. с. 4-5).
Згідно з даними технічного паспорту належна позивачці квартира, загальною площею 58,2 кв. м, розташована на 4-му поверсі 5-ти поверхового будинку та складається з 1 кімнати, житловою площею 34,8 кв. м, кухні площею 9,9 кв. м, ванної кімнати площею 2,3 кв. м вбиральні площею 1,1 кв. м, коридору площею 10,1 кв. м. Квартира обладнана балконом площею 2,9 кв. м (а. с. 6-7).
Власником квартири АДРЕСА_2, що розташована поверхом вище, є відповідач ОСОБА_5
27 грудня 2012 року та 02 січня 2013 року сталося залиття квартири позивача, що підтверджується акто