Постанова
Іменем України
06 березня 2019 року
м. Київ
справа № 621/725/15-ц
провадження № 61-11087св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 18 липня 2016 року у складі судді Бережної Н. М. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 вересня 2016 року у складі суддів: Шевченко Н. Ф., Міненкової Н. О., Пономаренко Ю. А.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Зміївське лісове господарство»
відповідачі: Задонецька сільська рада Зміївського району Харківської області, відділ Держгеокадастру Зміївського району Харківської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Лещенко ЛюбовВасилівна,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року прокурор Зміївського району Харківської області в інтересах держави в особі Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Зміївське лісове господарство» (далі - ДП Зміївське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, відділу Держгеокадастру Зміївського району Харківської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, запису у книзі реєстрації державних актів на право власності на землю, договору купівлі-продажу земельної ділянки та повернення земельної ділянки.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до державного акта серії НОМЕР_1 від 20 червня 2007 року, виданого Задонецькою сільською радою Зміївського району Харківської області ОСОБА_1, у приватну власність передано земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану АДРЕСА_1. У подальшому ОСОБА_1 продав вказану земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі нотаріально завіреного договору купівлі-продажу від 28 серпня 2009 року.
Разом з тим, спірна земельна ділянка фактично знаходиться на землях ДП «Зміївське лісове господарство» Задонецького лісництва та перебуває в постійному користуванні даного господарства на підставі матеріалів лісовпорядкування 2010 року, які згідно пункту 5 прикінцевих положень Лісового кодексу Українидо одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками є документами, що підтверджують право на раніше надані землі. Крім того, земельна ділянка мала передаватися у власність за проектом відведення, а не за технічною документацією, оскільки її межі не встановлені в натурі. ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку із земель лісів для будівництва і обслуговування житлового будинку без зміни цільового призначення цієї земельної ділянки у встановленому законом порядку.
Посилаючись на те, що надання земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель і споруд відбулось з порушенням статей 149, 151 ЗК України, прокурор просив задовольнити позов.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 18 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що твердження представника позивача про те, що спірне прийняте рішення виконавчим комітетом Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області відносно земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні ДП «Зміївське лісове господарство», і змінено цільове призначення земельної ділянки без її вилучення з користування та фактичного переведення землі лісогосподарського призначення в землі житлової та господарської забудови, суд вважає необґрунтованими, оскільки рішенням XIV сесії Зміївської районної ради народних депутатів XXI скликання від 26 березня 1993 року «Про передачу земель держлісзагу до земель запасу Зідьківської селищної, Задонецької сільської, міської ради народних депутатів» Задонецькій сільській раді народних депутатів із земель Задонецького лісництва квартал 33 виділено земельну ділянку, загальною площею 4,3 га, зайнятою лісними культурами, акаціями, які знаходяться в незадовільному стані, Задонецькою сільською радою на переданих землях було розроблено проект забудови жилого кварталу по АДРЕСА_1. Згідно плану забудови були встановлені межі земельних ділянок в натурі (на місцевості). Вказане рішення не скасоване та ніким не оскаржується. Надані у судовому засіданні позивачем матеріали лісовпорядкування, датовані 2003 та 2011 роком, а саме: проекти організації і розвитку лісового господарства Зміївського держлісгоспу обласного лісогосподарського об'єднання «Харківліс» Державного комітету лісового господарства, проект організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Зміївське лісове господарство» Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства Задонецьке лісництво та викопіювання з лісовпорядного планшету 1990 року, не підтверджують право користування підприємства спірною земельною ділянкою на час прийняття рішення Задонецькою сільською радою Зміївського району Харківської області (1999 рік) про передачу землі ОСОБА_1 Підстави для застосування позовної давності відсутні, оскільки позов необґрунтований.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна. Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не надано доказів того, що спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні ДП «Зміївське лісове господарство», належних та допустимих доказів на підтвердження незаконності надання ОСОБА_1 Задонецькою сільською радою Зміївського району Харківської області земельної ділянки суду не надано. Доводи апеляційної скарги заступника прокурора Харківської області про те, що при вирішенні спору суд неправильно застосував норми матеріального права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням нормам матеріального і процесуального права.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1)Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник прокурора Харківської області просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що ліси, які знаходяться на землях державних лісогосподарських підприємств, є державною власністю та не можуть передаватися у приватну власність. ОСОБА_4 передано земельну ділянку в межах землекористування ДП «Зміївське лісове господарство». Після передачі земельної ділянки держлісу Задонецькій сільській раді площею 4,3 га спірна земельна ділянка залишилася в межах лісового фонду у розмірі 0,0473 га, що підтверджується викопіюванням з лісовпорядного планшету 1990 року та станом на 2015 рік. Суди залишили поза увагою ті обставини, що надана ОСОБА_1 земельна ділянка перетинається із земельними ділянками ДП «Зміївське лісове господарство». Пред'являючи позов, прокурор виходив з необхідності вирішення проблем суспільного значення, що виправдовує застосування механізму витребування спірної земельної ділянки в останнього набувача.
(2) Позиція відповідача
У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що прокурор не обґрунтував підстави його представництва інтересів позивача у справі, не довів належність спірної земельної ділянки до земель ДП «Зміївське лісове господарство».
01 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої Перейти до повного тексту