ПОСТАНОВА
Іменем України
04 березня 2019 року
Київ
справа №826/11082/13-а
адміністративне провадження №К/9901/3228/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2013 року (головуючий суддя - Федорчук А.Б.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року (колегія суддів: головуючий суддя - Шелест С.Б., судді - Романчук О.М., Пилипенко О.Є.)
у справі №826/11082/13-а
за позовом Приватного підприємства «Румб Плюс»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
У липні 2013 року Приватне підприємство «Румб Плюс» (далі - Підприємство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ) від 19.03.2013.
Позов мотивовано помилковістю висновків ДПІ про порушення Підприємством вимог податкового законодавства під час формування податкових зобов'язань, а також тим, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру. Тому, на думку Підприємства, у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2013 року , залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 19.03.2013 №0002012220 та №0002022220.
Не погодившись з судовими рішеннями ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що висновки судів щодо незаконності оскаржуваних повідомлень-рішень ДПІ не відповідають обставинам справи та залученим до неї доказам.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу Підприємство вважає судові рішення законними та обґрунтованими.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.03.2014 відрито касаційне провадження.
11.01.2018 справу, в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, передано до Верховного Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної позапланової невиїзної перевірки Підприємства з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ОСОБА_2 за період з 01.06.2012 по 31.07.2012 складено акт від 06.03.2013.
В акті викладено висновки контролюючого органу про порушенням позивачем вимог:
- п.п. 138.2, ст.. 138, 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 184 769 грн.;
- п.198.3, 198,6 ст. 198, п. 201.1, 201.4, 201.6 ст.201 Податкового Кодексу України, в результаті чого було занижено податку на додану вартість на загальну суму 175 969 грн.
На цій підставі ДПІ 19.03.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення:
-№0002012220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 263 993 грн. (175 969 грн. - основний платіж, 87 984 грн. - штрафні (фінансові) санкції);
-№0002022220, яким визначено Товариству суму податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 277 154, 00 грн. (184 769 грн. - основний платіж, 92 385 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач мотивує тим, що укладені між Товариством та його контрагентом - фізичною особою ОСОБА_2 господарські договори фактично не виконувались, не призвели до змін у майновому стані позивача, відтак не давали підстав доля формування податкової звітності з урахуванням цих операцій.
Задовольнивши адміністративний позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріали справи та докази, надані позивачем, підтверджують реальність виконання укладених між Підприємством та його контрагентом договорів перевезення, натомість, ДПІ не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість викладених в акті перевірки висновків їх фіктивність.
Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового Кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.
Питання, пов'язані з обчисленням податку на додану вартість, обчислення об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 138, 139, 198, 201 ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Аналіз нав