ПОСТАНОВА
Іменем України
04 березня 2019 року
Київ
справа №826/4593/17
адміністративне провадження №К/9901/32154/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т. Г.,
суддів - Білоуса О.В., Шарапи В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/4593/17
за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_3 - представника позивача громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Мазур А.С., суддів: Аблова Є.В., Літвінової А.В.) та на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2017 року громадянин Російської Федерації ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив
визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві №497 від 21 вересня 2016 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 2-17 від 20 січня 2017 року про відхилення скарги на рішення ГУ ДМС України в м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачами під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач не погоджується з тим, що йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо нього смертної кари, або виконання вироку про і смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання. В своїй заяві позивач чітко вказував, що змушений був залишити країну походження Російську Федерацію, а саме Республіку Дагестан та шукати захисту в Україні через політичні причини. У разі його повернення в Росію його буде ув'язнено по сфабрикованій кримінальній справі (за участь у збройних конфліктах у Чечні з 1999-2003) та піддано тортурам.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3. 09 листопада 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:
У задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ГУ ДМС в місті Києві, де розглядалася заява громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, було належним чином проаналізовано всі подані останнім відомості про його особу та причини звернення за захистом, і на підставі частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято правомірне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) (наказ ГУДМС в місті Києві від 21.09.2016 № 497).
В свою чергу, ДМС України правомірно погодилась з твердженнями ГУДМС у місті Києві стосовно того, що ОСОБА_2 не обґрунтував свої побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами ні в заяві, ні у ході проведення співбесіди. Твердження щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі на Батьківщині, наведені у заяві, є необґрунтованими, суперечливими та носять характер зловживання з метою затягування часу для недопущення його екстрадиції на територію Російської Федерації.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 22 лютого 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року - без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 02 березня 2018 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 - представника позивача громадянина Російської Федерації ОСОБА_2.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року. Прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3 - представника позивача громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року.
8. Державна міграційна служба України надала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
9. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (представник позивача у справі):
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.
ОСОБА_3 - представник позивача громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, зазначає, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. Так, на думку касатора, шукач притулку не повинен щось доводити, замість того він має обґрунтувати своє звернення. Суди як і ДМС України не наводять жодного доказу на спростування фактів, заявлених позивачем. Суди не досліджували інформацію про країну походження ОСОБА_2. Вважає, що суди допустили порушення вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відмова у наданні статусу біженця неминуче тягне за собою видворення іноземця на батьківщину, де позивач зазнає тортур, нелюдського поводження чи покарання.
10. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (відповідача у справі)
Державна міграційна служба України посилається на те, що оскаржувані рішення прийняті у межах та на підставі повноважень, наданих відповідачам чинним законодавством України. Зазначає, що позивач не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності через побоювання притягнення до відповідальності за вчинення дій, які визнані законодавством країни походження як протиправні, суспільно небезпечні.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Російської Федерації, народився в с. Комсомольське, Кізілюртовського району, Республіка Дагестан, за національністю аварець, одружений, сповідує іслам. До України прибув легально повітряним сполученням 07 серпня 2016 року. З документів, що посвідчують особу, надав паспорт громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 та копію закордонного паспорта серії НОМЕР_2.
12. 01 вересня 2016 року позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС у місті Києві. Основною причиною звернення за захистом зазначав побоювання сфабрикованого кримінального переслідування у Російській Федерації.
13. За результатами попереднього розгляду заяви позивача, ГУ ДМС у місті Києві 21 вересня 2016 року прийнято наказ №497 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Російської Федерації ОСОБА_2, у зв'язку з очевидною необґрунтованістю заяви, відсутністю побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
14. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач 05 жовтня 2016 року звернувся зі скаргою на наказ ГУ ДМС у місті Києві №497 від 21 вересня 2016 року до Державної міграційної служби України.
15. 28 лютого 2017 року позивач отримав повідомлення №28 від, з якого убачається, що відповідно до статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Державною міграційною службою України прийнято рішення від 20 січня 2017 року №2-17 про відхилення скарги на рішення ГУ ДМС у місті Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
16. Конституція України.
16.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
17.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
17.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
18. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
18.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
18.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
18.3. Пункт 2 частини першої статті 6. Особа, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів - не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18.4. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.
18.5. Частина шоста статті 8. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
18.6. Частина сьома статті 8. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомл