ПОСТАНОВА
Іменем України
05 березня 2019 року
Київ
справа №822/616/16
провадження №К/9901/21978/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Гриціва М.І., розглянувши у порядку письмового провадження заяву приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Пруняка Володимира Івановича про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Пруняка Володимира Івановича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЛС-2005", про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Пруняка Володимира Івановича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЛС-2005", про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28140984 від 09.02.2016 року.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.05.2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28140984 від 09.02.2016 року.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у відповідача не було підстав керуватись п. 1 ч. 4 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки обтяження на спірне майно зареєстровано у 2013 році, а підставою для прийняття оскаржуваного рішення приватного нотаріуса стало рішення Господарського суду Хмельницької області від 06 квітня 2006 року. Відповідач, був зобов'язаний перевірити подані заявником документи відповідно до п.п.1, 3 ч.3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за позивачем - ОСОБА_3 було зареєстроване право власності на об'єкт незавершеного будівництва житлового 30 (тридцяти) квартирного будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2007 року.
Згодом, право власності на майно - незавершене будівництво житлового 30 (тридцяти) квартирного будинку АДРЕСА_1, визнано за ТОВ "ГАЛС-2005" м. Кам'янець-Подільський згідно з рішенням Господарського суду Хмельницької області від 06 квітня 2006 року у справі №7/1176, яке набрало законної сили в порядку та в строки визначенні Законом.
Після цього, незавершене будівництво житлового 30 (тридцяти) квартирного будинку АДРЕСА_1, вилучено у ТОВ «ГАЛС-2005» на користь ТОВ БКФ «Житлобудінвест» згідно з рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 листопада 2006 року у справі №2-194/2006, яке набрало законної сили за рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 05 лютого 2007 року.
09 лютого 2016 року приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк Володимир Іванович прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28140984 на підставі рішення Господарського суду Хмельницької області від 06 квітня 2006 року у справі №7/1176.
Позивач вважає рішення відповідача № 28140984 від 09.02.2016 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об'єкт незавершеного будівництва 30-ти квартирного житлового будинку, протиправним, а тому звернувся до суду за захистом порушених прав.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 травня 2017 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.05.2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016 року залишив без змін. Ухвалюючи вказане рішення суд виходив з того, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням відповідач, в порядку глави 3 розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подачі заяви), подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального та процесуального права. В зазначеній заяві позивач просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.05.2016 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2017 року та закрити провадження у справі.
З 15 грудня 2017 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, внесені Законом України від 3 жовтня 2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VIII), та почав роботу Верховний Суд.
За приписами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Водночас відповідно до підпункту 1 пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Отже, розгляд Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду заяв про перегляд Верховним Судом України судових рішень здійснюються за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, які були чинними до 15 грудня 2017 року, тобто до внесення Законом №2147-VIII змін до цього Кодексу.
Заява про перегляд судового рішення обґрунтована тим, що Вищим адміністративним судом України неоднаково застосовані одні і ті самі норми процесуального права щодо юрисдикції адміністративних судів у справах щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень.
На обґрунтування заяви надано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 червня 2017 року (справа №К/800/11560/16), постанову Верховного Суду України від 24 січня 2017 року (справа №21-1559а16) та від 31 січня 2017 року (справа №21-1237а160). Відповідач вважає, що позов заявлений з підстав порушення права власності певної особи на об'єкт незавершеного будівництва не є публічно-правовим та має приватноправовий характер. За суб'єктним складом та сутністю спору дана справа підлягає розгляду в порядку, визначеному нормами ЦПК України.
Перевіривши наведені у заяві доводи, не обговорюючи питання правильності застосування судами статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», колегія суддів Верховного Суду вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом».
Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм процесуального права, колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Єв