ПОСТАНОВА
Іменем України
04 березня 2019 року
Київ
справа №815/6426/16
адміністративне провадження №К/9901/20991/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стрелець Т. Г.,
суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/6426/16
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Бутенко А.В., суддів: Аракелян М.М., Стеценко О.О.) та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Золотнікова О.С., суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №504-16 від 05 жовтня 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у 2015 році позивач вже звертався до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням ДМС України від 26 жовтня 2015 року за №792-15 йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач оскаржив його до суду. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано частково протиправним та скасовано рішення ДМС України від 26 жовтня 2015 року №792-15 щодо відмови позивачу у визнанні його особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язано повторно розглянути заяву позивача про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням встановленої під час розгляду цієї справи додаткової інформації по країні походження позивача. Незважаючи на вказані обставини, 5 жовтня 2016 року ДМС України прийняла рішення №504-16 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На думку позивача, вказане рішення є необґрунтованим та підлягає скасуванню. Ну думку позивача, вказане рішення є незаконним.
Посилається на те, що він є громадянином Сирії, народився та проживав в м. Аль-Хасака, був членом «Курдського демократичного союзу». Внаслідок активної політичної діяльності з 2004 року по 2005 рік знаходився в ув'язненні. Після звільнення змушений був покинути країну походження внаслідок переслідування. На даний момент не може користуватися захистом країни свого походження, оскільки країна неспроможна забезпечити належний захист через збройний конфлікт, який триває з 2011 року. Позивач не може повернутися до Сирії з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії чи озброєних угрупувань. Також наголошував, що в нього є обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань, у зв'язку із його належністю до етнічних меншин - курдів.
Короткий зміст рішення суду
І інстанції
3. 22 лютого 2017 року Одеський окружний адміністративний суд вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасувати рішення №504-16 від 05 жовтня 2016 року, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05 жовтня 2016 року №504-16.
Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновок ДМС України не містить достатнього та належного аналізу ситуації, що склалася в Сирії, відповідачем не спростовано можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення до неї, що не відповідає вимогам статті 3 Європейської конвенції з прав людини
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 05 липня 2017 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року - без змін.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 27 липня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року. Прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року.
8. 13 лютого 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
9. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (відповідач у справі):
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.
Державна міграційна служба України, зазначає, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. Так, на думку касатора, судом не прийнято до уваги, що за захистом позивач звернувся лише 27 квітня 2015 року, тобто більш ніж через 10 років після прибуття на територію України та через 1 рік та 9 місяців після закінчення терміну легального перебування в Україні. Крім того, ані під час проведення співбесід, ані під час судових засідань позивач не надав жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення до регіону постійного проживання. Ситуація в країні походження позивача не є підставою для надання особі статусу біженця або додаткового захисту в Україні.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Сирії, прибув на територію України 22 листопада 2005 року на підставі національного паспорту НОМЕР_1 та одноразової візи типу "Б" серії Y06255908.
11. 19 грудня 2005 року позивач вперше звернувся до управління з метою отримання міжнародного захисту. Рішенням ДКНР України №653 від 29 червня 2006 року позивачу було відмовлено в наданні статусу біженця. Зазначене рішення він оскаржував в судових інстанціях.
12. За результатами вказаного оскарження ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2012 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення попередніх інстанцій без змін.
13. В подальшому 16 квітня 2015 року стосовно шукача притулку складено протокол про адміністративне правопорушення у зв'язку з тим, що особа знаходилася на території України нелегально позичаючи з 12 липня 2013 року.
14. Між тим, у квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.
15. 11 вересня 2015 року Управлінням у справах біженців ГУДМС України в Одеській області на підставі абзацу 4 пункту 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" складений висновок про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16. 26 жовтня 2015 року Державна міграційна служба України прийняла рішення №792-15, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктом 1 та пунктом 13 частини першої статті1 зазначеного вказаного Закону відсутні.
17. Разом з тим, 21 грудня 2015 року позивач оскаржив вказане рішення до Одеського окружного адміністративного суду. Постановою суду першої інстанції у справі №815/7109/15 визнано частково протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №792-15 від 26 жовтня 2015 року та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.
18. 05 жовтня 2016 року відповідачем вдруге (фактично органами влади відносно позивача втретє) прийнято рішення №504-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
19. 24 листопада 2016 року позивач повторно отримав повідомлення № 421 від 21 жовтня 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
20. Не погоджуючись із рішенням ДМС України від 05 жовтня 2016 року №504, ОСОБА_1 втретє звернувся до суду з даним позовом.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
21. Конституція України.
21.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)
22.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
22.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
23. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
23.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
23.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначени