ПОСТАНОВА
Іменем України
05 березня 2019 року
Київ
справа №820/2285/17
адміністративне провадження №К/9901/18481/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року (суддя Білова О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року (судді Подобайло З.Г., Григоров А.М., Тацій Л.В.) у справі № 820/2285/17 за позовом відділення Фонду до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «РОТОРМАШ» (далі - Товариство) про стягнення суми, -
встановив:
Відділення Фонду звернулося до суду з позовом до Товариства, в якому просило стягнути з відповідача на користь відділення Фонду суму адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів та пеню в розмірі 29 310 грн 93 коп.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 20 червня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач здійснив усі передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов та щодо інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, тому він вжив усі залежні від нього заходи щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів та не допустив правопорушення у сфері господарювання.
Відділення Фонду не погодилося із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і звернулося із касаційною скаргою про їх скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Висловлені в касаційній скарзі доводи позивача зводяться до його незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з огляду на порушення, на його думку, судами норм матеріального права. Скаржник вважає, що за положеннями Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-XII) підприємства передусім повинні вживати заходів щодо працевлаштування інвалідів, а обов'язок зі сплати адміністративно-господарських санкцій не залежить від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на підприємстві.
Верховний Суд переглянув судові рішення в межах касаційної скарги, перевірив повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права і дійшов висновку про таке.
Суди у цій справі встановили, що на підприємстві у спірний період працював 41 штатний працівник, отже кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідно до 4 % нормативу, становить 2 особи, одне з яких фактично зайнято інвалідом, що не заперечувалося представниками сторін. На адресу Харківського міського центру зайнятості відповідач вчасно направляв звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій, в тому числі з додатком ІІ. Характеристики вакансій та вимоги до претендентів з зазначенням про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, копії яких залучені до матеріалів справи. Отже, вказаними звітами підприємство інформувало орган державної служби зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Також, позивач надав до суду копію звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік (форма №10-ПІ), поданого на виконання норм діючого законодавства до Харківського відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Листом від 26 квітня