ПОСТАНОВА
Іменем України
05 березня 2019 року
Київ
справа №808/8448/15
адміністративне провадження №К/9901/26713/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23.06.2016 (Суддя Татаринов Д.В.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2016 (судді Чумак С.Ю., Гімон М.М., Юрко І.В.)
у справі №808/8448/15
за позовом Публічного акціонерного товариства «ВІТ»
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ВІТ» (далі - позивач, ПАТ «ВІТ») звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.10.2015 № 0001532202.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23.06.2016, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2016, позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23.06.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2016 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 15.09.2015 по 17.09.2015 на підставі направлення від 15.09.2016 № 396 та наказу від 15.09.2015 № 375 посадовою особою відповідача згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ «ВІТ» з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійснені фінансово-господарських операцій з ПП «Абсолют Транс», за результатами якої складено акт від 21.09.2015 № 1001/08-28-22-12/00216757 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 13 667 грн. за травень 2015 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 12.10.2015 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001532202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 25 500,50 грн., в тому числі 13 667 грн. - за основним платежем та 6833,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Як вбачається з акту перевірки від 21.09.2015 № 1001/08-28-22-12/00216757 підставами для визначення позивачу зазначених сум грошових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про безпідставність формування позивачем складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ПП «Абсолют Транс», які, за твердженнями відповідача, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. Вказані висновки податкового органу ґрунтуються на отриманій від СУ ФР ГУ ДФС у Кіровоградській області інформації (лист від 03 серпня 2015 року № 4399/7/11-28-09-03-05), згідно якої у провадженні слідчого управління внесено відомості про невстановлених осіб, які протягом 2014 року, з метою прикриття незаконної діяльності, що полягала у наданні реально діючим суб'єктам господарювання послуг по незаконному зменшенню податкових зобов'язань перед бюджетом, створили та придбали ряд СПД, в тому числі ПП «Абсолют Транс», оформивши їх на підставних осіб. Відповідно до рапорту оперуповноваженого СППЗ ВНТ ОУ Кіровоградської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області не встановлено місцезнаходження ПП «Абсолют Транс». Крім того, станом на 18 вересня 2015 року за підприємством ПП «Абсолют Транс» транспортні засоби не зареєстровано, однак у ТТН автомобільним перевізником значиться ПП «Абсолют Транс». Відповідно до звітів 1 ДФ водії зазначені в наданих до перевірки ТТН ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в ПП «Абсолют Транс» не працюють. Таким чином, оскільки на ПП «Абсолю Транс» відсутні автомобілі та водії, вказані в первинних документах, відсутнє залучення третіх осіб, відсутнє погодження з УДАІ ГУ МВС України з ПП «Абсолют Транс» перевезення негабаритних вантажів, свідчать про відсутність факту надання транспортних послуг ПП «Абсолют-Транс».
Аналогічними доводами обґрунтована і касаційна скарга податкового органу.
Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагеном правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалте