Постанова
іменем України
26 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 554/10478/15-к
провадження № 51-9155км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,
за участю
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Гладкого О.Є.,
виправданого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, потерпілої ОСОБА_2 та її представника - адвоката
Шинкаренко М.А. на вирок Октябрського районного суду м. Полтави
від 16 березня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області
від 03 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015170000000161, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Красноармійська Донецької області, жителя АДРЕСА_1, на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) такого, що не має судимості,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 16 березня 2016 року ОСОБА_1 виправдано за ч. 2 ст. 382 КК за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, будучи старшим державним виконавцем Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Полтавській області, умисно не виконав ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2009 року, що набрала законної сили, за таких обставин.
27 липня 2009 року ОСОБА_1 відкрив виконавче провадження
№ 13909899 про накладення арешту на майно кредитної спілки «Перше кредитне товариство» (далі - КС), що знаходиться за адресом: м. Полтава, вул. Фрунзе, 27/24, згідно з ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 24 березня 2009 року у справі № 2-2743/09.
06 серпня 2009 року ОСОБА_1 з метою звернення стягнення на майно боржника звернувся до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання зазначеної ухвали суду. При цьому послався на те, що 31 липня 2009 року при виході за адресою місця знаходження майна, зазначеного в ухвалі, провести його опис та арешт виявилося неможливим, оскільки представники боржника відмовилися прийняти майно на відповідне зберігання.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2009 року було змінено спосіб і порядок накладення арешту, визначено обов'язок державного виконавця вилучити та передати майно боржника на відповідальне зберігання ОСОБА_2 Ухвала набрала законної сили
07 листопада 2009 року.
19 листопада 2009 року за адресою м. Полтава, вул. Фрунзе, 27/24 ОСОБА_1 у присутності понятих та стягувача ОСОБА_2 склав акт опису та арешту майна КС. При цьому ОСОБА_1 усупереч ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 02 листопада 2009 року передав описане майно на відповідальне зберігання не ОСОБА_2, а ОСОБА_4 - керівнику Полтавської філії КС.
У подальшому з метою приховання факту невиконання рішення суду
20 листопада 2009 року ОСОБА_1 виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 03 липня 2018 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із виправданням ОСОБА_1, порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень та про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
При цьому прокурор, посилаючись на неповноту та однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зазначає, що: висновки, викладені місцевим судом у вироку, містять істотні суперечності; у вироку не повністю відображено показання цивільного позивача та свідків, що суттєво вплинуло на рішення суду; судом не взято до уваги показань свідків про можливість ОСОБА_2 транспортувати арештоване майно та про те, що вони підписували пусті бланки акта арешту майна; ОСОБА_2 не відмовлялася приймати майно на відповідальне зберігання. Стверджує, що апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув, не дав вичерпних відповідей на доводи апеляції, а тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам
ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_2 та представник - адвокат ШинкаренкоМ.А. порушують питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень та про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначають, що: ОСОБА_1 безпідставно виправдано за ч. 2 ст. 382 КК, так як останній мав передати майно боржника на відповідальне зберігання ОСОБА_2 згідно з ухвалою місцевого суду від 02 листопада 2009 року; апеляційний суд розглянув справу незаконним складом суду, оскільки суддя ОСОБА_10., яка була визначена у складі колегії, участі у розгляді справи не брала; апеляційний суд не дав вичерпних відповідей на доводи, наведені в апеляції, не зазначив підстав, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою, не дослідив усіх доказів, а тому ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційні скарги та просив скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні касаційних скарг та залишити судові рішення щодо нього без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 1 ст. 373 КПК передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється, зокрема, у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
У разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд (п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК).
Місцевий суд, постановляючи виправдувальний вирок, зазначених вимог закону дотримався, дослідив усі докази, надані стороною обвинувачення, надав їм належну оцінку в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку згідно з вимогами ст. 94 КПК та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 382 КК.
Доводи у касаційних скаргах прокурора та потерпілої про те, що дії ОСОБА_1 містять ознаки складу злочину, передбаченого ч. 2 ст.382 КК, є безпідставними.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, обіймаю