Постанова
Іменем України
04 березня 2019 року
м. Київ
справа № 672/730/16-ц
провадження № 61-19605св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Земельно-аграрний центр «Карат»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2017 року у складі судді Сакенова Ю. К. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 01 червня 2017 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Грох Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Земельно-аграрного центру «Карат» (далі - ЗАЦ «Карат») про зобов'язання зробити вірну технічну документацію та внести зміни щодо координат місцезнаходження земельних ділянок. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилався на те, що 05 грудня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу вона придбала земельні ділянки площею 0,1699 га (кадастровий НОМЕР_1) і площею 0,25 га (кадастровий НОМЕР_2) по АДРЕСА_1 однак земельно-технічної документації на вказані земельні ділянки не бачила. 04 квітня 2016 року з висновку судового експерта вона дізналася про те, що виготовлена відповідачем у 2003 році технічна документація зроблена з порушенням координат розташування належних їй на праві власності земельних ділянок. Звернувшись до ЗАЦ «Карат» з проханням виправити помилки, допущені в технічній документації, вона отримала відмову. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила зробити вірну технічну документацію та внести зміни в технічну документацію щодо координат місцезнаходження земельних ділянок.
Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на підставі договору купівлі-продажу земельних ділянок у ОСОБА_4 існують договірні зобов'язання лише з попереднім власником цих ділянок ОСОБА_5, однак будь-яких вимог до ОСОБА_5 вона не заявляла. Вимагати від підрядника усунення недоліків у роботі має право замовник, яким позивач не є. З часу прийняття роботи замовником (2003 рік) збігли строки звернення до суду з вимогами щодо якості роботи, виконаної за договором підряду.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 01 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Разом з тим суд апеляційної інстанції зазначив, що у випадку встановлення обставин, передбачених статтями 662, 678 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з урахуванням статті 16 ЦК України, ОСОБА_4 не позбавлена права заявити відповідні вимоги до продавця ОСОБА_5, зокрема щодо правильності документів, які обов'язково додаються до земельних ділянок, в тому числі і технічної документації.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У червні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 01 червня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що її права на землю порушені відповідачем через допущені помилки при виготовленні технічної документації. Замовник технічної документації ОСОБА_5 не мав претензій щодо її виготовлення, оскільки не володів спеціальними знаннями. Висновки судів попередніх інстанцій про існування між відповідачем та ОСОБА_5 договірних відносин підряду не ґрунтуються на доказах. Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин Закон України «Про землеустрій», Земельний кодекс України та Положення про Державний фонд документації із землеустрою, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 року N 1553. Також суди не залучили до участі у справі спеціаліста Відділу Держгеокадастру у Городоцькому районі Хмельницької області для надання пояснень щодо землевпорядної документації та власників землевпорядної документації - Управління Держгеокадастру у Хмельницькій області або Відділ Держгеокадастру у Городоцькому районі Хмельницької області.
У серпні 2017 року ЗАЦ «Карат» подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Технічна документація із складання державного акта на право власності на земельні ділянки була розроблена на період виконання ними цих робіт згідно з нормами земельного законодавства, чинного на той час. Будь-яких претензій чи заяв власника як замовника цієї документації щодо невідповідності чи неправильності координат і їх виправлення не надходило. На час виконання вказаних робіт всі геодезичні виміри проводилися в системі координат 1963 року (СК-63), яка є похідною від державної системи координат 1942 року. В середині 2000-х років відбувся перехід (конвертація) з 1942 року в систему координат 1963 року з послідуючим переведенням на Державну геодезичну референту систему координат УСК-2000. Переведення координат здійснювалося виключно Центром Державного земельного кадастру. Документація із землеустрою Державного фонду документації із землеустрою є державною власністю і не може передаватися у приватну власність. Доступ до матеріалів Державного фонду документації із землеустрою, що становлять державну таємницю, здійснюється відповідно до закону.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Городоцького районного суду Хмельницької області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20 квітня 2018 року справу № 672/730/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (