Постанова
Іменем України
04 березня 2019 року
м. Київ
справа № 753/9772/16
провадження № 61-25438св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, Перша Київська державна нотаріальна контора,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - адвоката Боряк Галини Юріївни на постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, Перша Київська державна нотаріальна контора, про визнання права на частку у спільній сумісній власності.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилався на те, що в період з 27 серпня 1983 року до 30 березня 2004 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_8, від якого має доньку ОСОБА_5 Під час шлюбу ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_3. Вказане нерухоме майно є об'єктами спільної сумісної власності подружжя. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 померла. Спадкоємцем майна померлої є донька ОСОБА_8 - ОСОБА_5, яка не визнає його права на частку у спільній сумісній власності. ОСОБА_5 має намір оформити право на спадщину на все спірне майно. 26 січня 2016 року він звернувся до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право власності на 1/2 частину вказаного вище майна, однак отримав відмову. Під час спільного проживання з ОСОБА_8 вони разом користувалися спірним нерухомим майном за усною домовленістю, між ними ніколи не виникало спорів з цього приводу і вона ніколи не оспорювала його права на цю спільну сумісну власність. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Леонтюк Л. К. від 26 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірне майно було придбано після розірвання шлюбу в період окремого проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_8, тому не є спільною сумісною власністю подружжя. На час звернення до суду з цим позовом спливла позовна давність, перебіг якої почався у 2002 році, коли ОСОБА_8 була придбана остання нерухомість.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - Мамася М. О. задоволено. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 (колишня вулиця Урицького) в місті Києві.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права на частку у спільній сумісній власності подружжя є необґрунтованим, оскільки відповідачами не спростовано належними і допустимими доказами ту обставину, що майно, яке було придбано під час шлюбу, належало до спільної сумісної власності подружжя. Висновки місцевого суду, що позивач повинен був дізнатися про своє порушене право, починаючи з 2002 року, є помилковими, оскільки відсутні докази невизнання права ОСОБА_4 на частку у спірному майні з часу набуття його у власність.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2018 року відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, Перша Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності, за заявою ОСОБА_5, яка подана представником ОСОБА_11, про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року у зв'язку з неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції положень статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України і статей 57, 60 Сімейного кодексу України.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2018 року заяву ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Ухвалено додаткове рішення у справі. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у сумі 14 469 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. При ухваленні зазначеного судового рішення апеляційним судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат, тому є підстави для ухвалення додаткового рішення. Цивільно-правовий спір фактично виник та був предметом судового розгляду саме між позивачем та відповідачем ОСОБА_5, при цьому ОСОБА_6, який відмовився від будь-яких майнових прав на спадкове майно, місцевим судом було безпідставно притягнуто до участі у справі як відповідача, тому судові витрати підлягають стягненню саме з ОСОБА_5
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У травні 2018 року представника ОСОБА_5 - адвокат Боряк Г. Ю. подала касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2018 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і відмовити позивачу у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що судовий спір виник у зв'язку з бездіяльністю самого позивача, який за життя спадкодавця не заявив своїх прав на її майно і не здійснив дій для реєстрації свого права власності. Тому позивач повинен нести судові витрати, які виникли внаслідок його неправильних дій.
У серпні 2018 року представник ОСОБА_4 - адвокат Мамась М. О. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що дії позивача у цій справі були спрямовані на захист свого порушеного права, яке не визнавалося ОСОБА_5, що встановлено судовим рішенням про задоволення позову, яке набрало законної сили.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду міста Києва.
18 липня 2018 року справа № 753/9772/16 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в реда