Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
місто Київ
справа № 127/17296/15-ц
провадження № 61-5110св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - Вінницька міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2016 року у складі судді Вохмінової О. С. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 26 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Панасюка О. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_2 у липні 2015 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, зокрема двором загального користування на АДРЕСА_1.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що вона є власником 19/50 часток житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1, приміщення виділені в натурі, відповідач є власником 31/50 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. Будинок розташований на земельній ділянці, площею 600 кв. м, яку було виділено рішенням виконкому Вінницької міської ради від 21 березня 1955 року №8/252, інші (лишки) - 268 кв. м перебувають в тимчасовому користуванні. Порядок користування присадибною земельною ділянкою був встановлений ще за попередніх власників, ухвалою Народного суду 3-ї дільниці від 18 липня 1958 року співвласнику будинку ОСОБА_4 (61, 9%) виділено в користування 155, 00 кв. м городу та 228, 00 кв. м лишків тимчасового користування, співвласнику ОСОБА_5 (38, 1 %) - 95, 00 кв. м городу та 140, 00 кв. м лишків, в загальному користуванні залишено двір площею 266, 99 кв. м. Позивачем зазначено, що фактично в користуванні сторін перебуває двір площею 350, 00 кв. м, порядок користування яким не встановлено, а тому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила встановити порядок користування двором загального користування відповідно до варіанта 2 додатка 2 до висновку додаткової земельно-технічної експертизи від 31 травня 2016 року № 270 та вирішити питання про судові витрати.
Стислий виклад заперечень відповідача
ОСОБА_3 позов не визнала, надала письмові заперечення, зазначала, що оскільки існує рішення суду про встановлення порядку користування земельною ділянкою між попередніми співвласниками, яке є обов`язковим і для теперішніх власників будинку, крім того, враховуючи те, що межі спільної земельної ділянки, площею 266, 99 кв. м не визначені і експертом не встановлювались, позов ОСОБА_2 про встановлення порядку користування ділянкою, площею 350, 00 кв. м, є безпідставним.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що за рішенням суду сторони набули у спільне користування ділянку, площею 266, 99 (270) кв. м і в рішенні зазначено, що двір поділу не підлягає.
Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_6 також повідомив, що визначити в натурі межі ділянки, площею 270, 00 кв. м, і встановити порядок користування цією ділянкою неможливо.
Позов також не підлягає задоволенню з тих підстав, що під час складання розмірів ділянок, щодо яких вже за рішенням суду встановлений порядок користування (155+228+95+140=618), та спірної земельної ділянки, яка, на думку позивача, підлягає розподілу - 350, 00 кв. м, загальна площа становитиме 968, 00 кв. м, проте, за будинковолодінням закріплена ділянка, площею 868, 00 кв. м, і за рішенням суду порядок користування ділянкою встановлений загальною площею 868, 00 кв. м.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 26 серпня 2016 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що викладені в апеляційній скарзі аргументи щодо нез'ясування питання про характер та межі обов'язковості зазначеної ухвали Народного суду від 18 липня 1958 року для теперішніх співвласників будинковолодіння є безпідставними, оскільки зазначеним судовим рішенням встановлено порядок користування земельною ділянкою, яка була закріплена за зазначеним будинковолодінням і зазначений порядок є обов'язковим для співвласників будинку.
Земельна ділянка, площею 350, 0 кв. м, з приводу якої заявлено вимогу, в натурі не виділена, до того ж встановлено, що сторони взагалі користуються земельною ділянкою, яка є значно більшою, ніж була закріплена за будинковолодінням.
ІІ. Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просила рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 26 серпня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано, в якому обсязі ухвала Народного суду 3-ї дільниці м. Вінниці від 18 липня 1958 року підлягає виконанню на момент звернення до суду з цим позовом, а отже, в якій частині зазначене судове рішення є обов'язковим для сторін. Судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки висновку додаткової земельно-технічної експертизи від 31 травня 2016 року № 270, відповідно до якого запропоновано три варіанти встановлення порядку користування земельною ділянкою, площею 350, 00 кв. м, між сторонами у справі, з урахуванням: існуючого порядку землекористування згідно з ухвалою Народного суду 3-ї дільниці м. Вінниці від 18 липня 1958 року, площею присадибної ділянки в 600, 00 кв. м згідно з рішенням виконкому Вінницької міської ради від 21 березня 1955 року №8/252 та з урахуванням часток співвласників будинковолодіння. Предметом встановлення землекористування є не фактична площа земельної ділянки, а лише та площа, яка надана відповідно до закону, - земельна ділянка, площею 600, 00 кв. м.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просила відмовити ОСОБА_2 у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення. Зазначає, що ухвалою Народного суду 3-ї дільниці м. Вінниці від 18 липня 1958 року встановлено порядок користування земельною ділянкою, площею 868 кв. м, між попередніми власниками будинковолодіння. Цим же судовим рішенням встановлено, що двір розподілу не підлягає.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 15 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рі