Постанова
Іменем України
20 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 694/1179/17
провадження № 61-40757св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 січня 2018 року у складі судді Гончаренко Т. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 21 червня 2018 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Храпка В. Д., Новікова О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що він є рідним онуком ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. За життя ОСОБА_5 склала заповіт від 15 травня 2002 року, яким належний їй сертифікат на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 площею 2,9 га та майновий пай на суму 801,00 грн заповіла йому. Право власності на вказану земельну ділянку у ОСОБА_5 виникло на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), на яку у подальшому було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 19 січня 2004 року площею 1,67 га.
Про існування заповіту, складеного ОСОБА_5, він не знав та випадково знайшов його у травні 2017 року, наводячи лад в її особистих речах.
10 червня 2017 року він звернувся до державного нотаріуса Звенигородської державної нотаріальної контори (за місцем відкриття спадщини) із заявою про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Постановою державного нотаріуса Звенигородської державної нотаріальної контори від 10 червня 2017 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки він пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини. Крім того, на спадкове майно, яке складається із земельної ділянки площею 1,67 га на території Озірнянської сільської ради Звенигородського району, 12 вересня 2012 року сину померлої - ОСОБА_3, вже було видано свідоцтво про право на спадщину за законом.
Вказував, що на час відкриття спадщини він не проживав зі спадкодавцем, однак нотаріус не вчинила усіх дій щодо розшуку і повідомлення його як спадкоємця за заповітом, про існування якого йому стало відомо випадково лише після спливу шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини.
Оскільки про наявність заповіту, складеного спадкодавцем на його користь, йому відомо не було, тому із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 він не звертався, так як у неї були спадкоємці першої черги.
На підставі вказаного, ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 06 грудня 2017 року, просив суд визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини і визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 вересня 2012 року, видане ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1,67 га, яка належала померлій ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 19 січня 2004 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 вересня 2012 року, видане державним нотаріусом Зенигородської державної нотаріальної контори Черкаської області ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1,67 га, яка належала померлій ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 19 січня 2004 року.
Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тривалістю у три місяці з дня набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач на момент відкриття спадщини проживав окремо від спадкодавця, при цьому нотаріус не вчинила передбачених законом дій зі встановлення кола спадкоємців після смерті ОСОБА_5, оскільки в матеріалах спадкової справи відсутні відомості належного повідомлення ОСОБА_1 про відкриття спадкової справи і про наявність заповіту, складеного на його користь.
Оскільки при видачі оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю за законом були порушені права іншого спадкодавця за заповітом, то позовна вимога ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним відповідно до статті 1031 ЦК України підлягає задоволенню.
Неповідомлення позивача про існування заповіту, складеного на його користь, є поважною причиною неподання ним заяви про прийняття спадщини в установлені законом строки.
Врахувавши наявність волевиявлення ОСОБА_5 на передачу належного їй майна у порядку спадкування своєму онуку - позивачу у справі, суд дійшов висновку, що визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини буде відповідати загальним засадам цивільного законодавства, визначеним у статті 3 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 21 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 09 січня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.
Оскільки державний нотаріус після встановлення ним наявності заповіту спадкодавця не вчинив усі необхідні дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини та не здійснювався виклик спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про визнання оспорюваного свідоцтва про прав на спадщину за законом недійсним є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вважаючи, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, місцевий суд вірно визначив позивачу додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
При цьому апеляційний суд послався на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах: від 23 серпня 2017 року (провадження № 6-1320цс17), від 06 вересня 2017 року (провадження № 6-496цс17).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що державний нотаріус вчинила усі дії, передбачені законодавством, щодо встановлення кола спадкоємців ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та повідомлення позивача про відкриття спадщини і про наявність заповіту, складеного на його ім'я. Так, державним нотаріусом було направлено позивачу два повідомлення із роз'ясненням порядку спадкування: 05 вересня 2012 року та 10 вересня 2012 року.
Визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не зазначив, які саме порушення було допущено державним нотаріусом при видачі цього свідоцтва.
Крім того, судами справа було розглянута з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки його зареєстрованим місцем проживання є с. Копиткове Здолбунівського району Рівненської області. Отже, з урахуванням положень статті 109 ЦПК України 2004 року, позов повинен бути пред'явлений до Здолбунівського районного суду Рівненської області.
Також суди помилково вважали, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не встановили, коли позивач дізнався про існування заповіту, складеного на його користь.
Доводи особи, яка подала відзив
У жовтні 2018 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Так, судами першої та апеляційної інстанцій було правильно встановлено, що державним нотаріусом Звенигородської державної нотаріальної контори при визначенні кола спадкоємців і видачі свідоцтва про право на спадщину за законом було грубо порушено вимоги Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, що призвело до позбавлення позивача права на прийняття спадщини відповідно до складеного на його користь заповіту.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 виданого 13 лютого 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Звенигородського районного управління юстиції Черкаської області (а.с. 8).
19 вересня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Звенигородської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5, вказавши, що він є спадкоємцем за законом, інших спадкоємців немає, спадщину прийняв фактично, оскільки на час відкриття спадщини проживав разом зі спадкодавцем (а. с. 39).
За заявою ОСОБА_3 державним нотаріусом Звенигородської державної нотаріальної контори була заведена спадкова справа № 447/2012.
Згідно з довідками виконавчого комітету Звенигородської міської ради від 23 липня 2012 року № 3554 і від 20 липня 2012 року № 3695 ОСОБА_5 з 11 вересня 2007 року по день смерті проживала разом зі своїм сином по АДРЕСА_1 (а. с.49, 50).
За життя ОСОБА_5 склала заповіт № 24 від 15 травня 2002 року, яким на випадок своєї смерті зробила заповідальне розпорядження, згідно з яким належний їй на праві власності сертифікат на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 площею 2,9 га та майновий пай на суму 801,00 грн заповіла своєму онуку ОСОБА_1 (а. с. 45).
05 вересня 2012 року та 10 вересня 2012 року державним нотаріусом Звенигородської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 були направлені повідомлення про необхідність прибуття до нотаріальної контори для встановлення кола спадкоємців ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та роз'яснення порядку спадкування. Зазначено, що у разі неявки свідоцтво про право на спадщину за законом буде видано ОСОБА_3, який звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (а. с. 55, 56).
Доказів отримання цих повідомлень ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
19 вересня 2012 року державний нотаріус Звенигородської районної державної нотаріальної контори Черкаської області видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом, що складається із земельної ділянки площею 1,67 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Озірнянської сільської ради Звенигородського району Черкаської області та належала померлій ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_5, виданого Звенигородською районною державною адміністрацією Черкаської області 19 січня 2004 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на пр