Постанова
Іменем України
27 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 521/5815/15-ц
провадження № 61-19146св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), державний нотаріус П'ятої одеської державної нотаріальної контори Данкогло Вікторія Вікторівна, П'ята одеська державна нотаріальна контора,
третя особа - Малинський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малинського районного суду міста Одеси від 09 вересня 2016 року у складі судді Мазун І. А. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Артеменка І. А., Вадовської Л. М., Плавич Н. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права на обов'язкову частку у спадщині.
Позов мотивовано тим, що вона 14 березня 1998 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 та з цього часу вони проживали разом, вели спільне господарство.
19 серпня 1998 року вони за взаємною згодою фіктивно розірвали шлюб, однак продовжували сумісне проживання однією сім'єю в належній їй квартирі № АДРЕСА_1 в якій були зареєстровані, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, піклувалися один про одного.
24 грудня 2002 року вона подарувала вищевказану квартиру ОСОБА_6, вказаний договір було вчинено під впливом тяжкої обставини - хвороби ОСОБА_4, без наміру створення правових наслідків.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер і позивач поховала його за рахунок їх особистих коштів.
Після смерті ОСОБА_4 вона звернулася до П'ятої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак їй стало відомо, що за життя ОСОБА_4 склав заповіт, в якому все своє майно заповів ОСОБА_2
Посилаючись на вищевикладене, а також на те, що вона є непрацездатною за віком вдовою і як спадкоємиця за законом після смерті ОСОБА_4, ОСОБА_1, просила встановити факт її проживання з ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 19 серпня 1998 року по день смерті ОСОБА_4, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та визнати за нею право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року у вигляді 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.
Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, третя особа - Малиновський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, про усунення перешкод у користування власністю, стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Зустрічний позов мотивовано тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 серпня 2015 року. Вказану квартиру йому заповів його дядько ОСОБА_4
ОСОБА_1 - колишня дружина ОСОБА_4, з яким вона була у шлюбі протягом трьох місяців, чинить йому перешкоди у користуванні власністю обґрунтовуючи свої дії тим, що вона зареєстрована за цією адресою, а тому має право на спірну квартиру.
ОСОБА_2 зазначив, що ОСОБА_1 не проживає в спірній квартирі з 1998 року, вона проживає у належному їй на праві власності будинку АДРЕСА_8. При цьому ОСОБА_1 відмовляється добровільно знятись з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.
Крім того, ОСОБА_2 зазначав, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 він зазнав збитків, пов'язаних з витратами на юридичну допомогу та численні подорожі до Одеси. Йому також завдано і моральної шкоди, яка полягає у тому, що внаслідок дій ОСОБА_1 він тривалий час знаходиться у стресовому стані, що порушило його звичайний спосіб життя, призвело до погіршення фізичного та емоційного стану.
Уточнивши свої позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд: усунути йому перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірною квартирою. Стягнути з ОСОБА_1 збитки, які йому завдано забезпеченням позову, в сумі 214 529,00 грн, матеріальну шкоду в сумі 7 924,79 грн, моральну шкоду в розмірі 60 000,00 грн та судовий збір в сумі 3 525,4 грн.
25 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного нотаріуса П'ятої одеської державної нотаріальної контори Данкогло В. В., П'ятої одеської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, визнання недійсним дублікату договору дарування та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом.
Мотивувала свій позов тим, що в нотаріальній конторі їй стало відомо про заповіт, який було складено ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_8, який в подальшому вона оскаржувала в судовому порядку.
Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 18 липня 2006 року на спірну квартиру було накладено арешт.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2014 року в задоволенні вимог позивачки ОСОБА_9 про визнання договору дарування від 24 грудня 2002 року та визнання заповіту від 24 вересня 2004 року недійсними відмовлено.
У грудні 2015 року їй стало відомо, що 02 лютого 2015 року державним нотаріусом П'ятої одеської державної нотаріальної контори Данкогло В. В. видано дублікат правовстановлюючого документу на вищевказану квартиру, а саме - дублікат договору дарування від 24 грудня 2002 року, на підставі якого 11 серпня 2015 року нотаріус незаконно видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на спірну квартиру, а також 02 лютого 2015 року на ім'я ОСОБА_2 - свідоцтво про право на спадщину за заповітом на грошові вклади, які зберігаються в філії ПАТ «Імексбанк» та філії ПАТ «Державний ощадний банк України».
Посилаючись на викладене, просила визнати протиправними дії державного нотаріуса П'ятої одеської державної нотаріальної контори Данкогло В. В. щодо видачі ОСОБА_2 дублікату договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 24 грудня 2002 року, та свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 02 лютого 2015 року та 01 серпня 2015 року та визнати недійсними дублікат договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 24 грудня 2002 року, виданий 02 лютого 2015 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані 02 лютого 2015 року та 01 серпня 2015 року.
Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 20 травня 2016 року зазначені позови об'єднані в одне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 09 вересня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково.
Усунуто ОСОБА_2 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 2 906,7 грн, моральну шкоду в сумі 1 000,00 грн, та судовий збір в сумі 1 102,40 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Встановлено порядок виконання рішення суду, яким зазначено, що воно є підставою для Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області в особі Малиновського РВ міграційної служби для зняття ОСОБА_1, з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, та права на обов'язкову частку у спадщині. Видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом жодним чином не порушують її прав на спадщину, так як вона їх не набула.
Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_4, тому відповідно положень статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2016 року рішення Малинського районного суду міста Одеси від 09 вересня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Малинського районного суду міста Одеси від 09 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2016 року, ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не повно з'ясували обставини у справі від яких залежить правильне вирішення справи та не визначилися з нормою матеріального права яка їх регулює. Суд дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1, не має права на обов'язкову частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_4 Зокрема, вона є непрацездатною за віком вдовою та має право на Ѕ частини спірної квартири.
Крім того, приватний нотаріус незаконно, за наявності судової заборони, видав дублікат договору дарування від 24 грудня 2002 року, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1, а також свідоцтва про право власності на спадкове майно.
Позовні вимоги ОСОБА_2 є надуманим та нічим не обґрунтованими.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами та мотиви, з яких виходить Верховний Суд, застосовані норми прав
Суди встановили, що ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20 лютого 1995 року, виданого УЖКГ виконкому Одеської міської ради народних депутатів на підставі розпорядження органу приватизації № 5432