ПОСТАНОВА
Іменем України
04 березня 2019 року
Київ
справа №812/679/17
адміністративне провадження №К/9901/53437/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області
на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року (Суддя: Н.М. Басова),
та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року
(Судді: І.В. Сіваченко, М.Г. Сухарьок, О.О. Шишов)
у справі № 812/679/17
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області
про визнання протиправною та скасування вимоги від 15 серпня 2017 року № Ф-2021-17, -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) з врахуванням уточнених позовних вимог звернувся до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Луганській області) в якому просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу від 15.08.2017 року № Ф-2021-17 про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 29 828,80 грн.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року позов задоволений частково, визнано протиправною та скасовано вимогу від 15.08.2017 року № Ф-2021-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за період з ІІ кварталу 2014 року по 31 липня 2017 року в сумі 15 765,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просив задовольнити касаційну скаргу, скасувати судові рішення, та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з неврахуванням, що згідно пункту 28 розділу І Закону України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зміни, внесені Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення АТО» до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2464 втратили чинність. До того ж, єдиної підставою для звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску в розумінні вимог статті 10 Закону України № 1669-VII є Сертифікат ТПП.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем відносно позивача 15.08.2017 року прийнято вимогу № Ф-2021-17 про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 29 828,80 грн, з якої 29 488,80 грн. - недоїмка, 340,00 грн. - штрафні санкції.
Згідно відомостей з інтегрованої картки платника зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування вбачається, що вказана сума боргу сформована за період з 22 квітня 2014 року по 31.07.2017 року включаючи попередній борг, який сформований станом на 01.10.2013 року у розмірі 10 970,78 грн. (недоїмка та 340 грн. - борг по штрафним санкціям).
Частково задовольняючи позов скасовуючи вимогу відповідача від 15.08.2017 року № Ф-2021-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за період з ІІ кварталу 2014 року по 31 липня 2017 року в сумі 15 765,00 грн суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції посилались на пряму дію ч.2 ст. 6 Закону № 2464-VI, в силу якої позивач звільнений від виконання обов'язків за вказаний період.
Вказані обставини не є спірними між сторонами, доводом касаційної скарги є лише те, що згідно пункту 28 розділу І Закону України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зміни, внесені Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення АТО» до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України