ф
ПОСТАНОВА
Іменем України
04 березня 2019 року
Київ
справа №820/6312/16
адміністративне провадження №К/9901/31186/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2017 року (Суддя: Спірідонов М.О.),
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 року (Судді: Подобайло З.Г., Григоров А.М., Тацій Л.В.),
у справі № 820/6312/16
за позовом ОСОБА_2
до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області
про скасування податкового повідомлення - рішення від 02.09.2015 року та податкову вимогу від 21.01.2016 року № 151-23, -
В С Т А Н О В И В:
17.11.2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач, Київська ОДПІ), в якому, після уточнення позовних вимог, просив суд: скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.09.2015 року № 331-17, яким визначено до сплати суму транспортного податку за 2015 рік в розмірі 18 750 грн, та податкову вимогу від 21.01.2016 року № 151-23 на суму 18 750 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2017 року позов задоволений з підстав того, що транспортний засіб позивача не є об'єктом оподаткування в 2015 році, оскільки міською радою рішення від 21.01.2015 року, яким затверджено Положення про транспортний податок у м. Харкові прийнято з порушенням строку, встановленого пп. 12.3.4 п. 12.3 статті 12 ПК України для його прийняття.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 року, залишено без змін постанову суду першої інстанції, з посиланням на те, що транспортний засіб позивача не є об'єктом оподаткування в 2015 році, оскільки транспортний засіб позивача в розумінні пп. 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України використовується більше 5 років. При цьому суд апеляційної інстанції вираховував цей термін з 01.01.2010 року по 31.12.2014 року, з врахуванням того, що сума транспортного податку повинна обчислюватись за календарний рік, а не за будь-які 12 місяців.
Не погодившись з вищенаведеним рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні спірного питання, просив суд скасувати судові рішення і прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що під час розгляду справи судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, оскільки автомобіль позивача є об'єктом оподаткування транспортним податком в 2015 році в розумінні пп. 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України. Рішення міської ради прийнято на виконання Закону України № 71-VIII, а у зв'язку з тим, що автомобіль позивача почав використовуватись з 29.09.2010 року (з дати державної реєстрації), то 5 років використання закінчується у вересні 2015 року. Отже відповідачем правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення з визначенням до сплати суми транспортного податку за 9 місяців використання.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судами, ОСОБА_2 є власником легкового автомобіля Lexus LX 570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, з об'ємом двигуна 5663 см3, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , дата реєстрації транспортного засобу - 29.09.2010 року.
02.09.2015 року відповідачем на підставі пп.267.2 п.267.4 ст.267 ПК України прийняте податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 331-17, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік в розмірі 18 750 грн.
В подальшому прийнята податкова вимога № 151-23 про сплату боргу в розмірі 18 750 грн.
Вказане податкове повідомлення-рішення та вимога є предметом оскарження в даній справі.
З приводу викладеного суд зазначає наступне.
01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), яким згідно зі статтею 267 ПК України було введено новий транспортний податок.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування, у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 ст. 267 цього Кодексу, є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
При цьому згідно із пунктом 10.2 ст. 10 ПК України, у редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу