ПОСТАНОВА
Іменем України
01 березня 2019 року
Київ
справа №372/3950/15-а
адміністративне провадження №К/9901/12307/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шарапи В.М.,
суддів - Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
на постанову Обухівського районного суду Київської області від 12 листопада 2015 року (суддя Потабенко Л.В.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року (судді Желтобрюх І.Л., Мамчур Я.С., Шостак О.О.)
у справі за позовом ОСОБА_2
до інспектора ДПС ВДАІ Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області Хміль Сергія Володимировича
про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до інспектора ДПС ВДАІ Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області Хміль С.В. та просив визнати незаконними дії відповідача; визнати незаконним та скасувати протокол серії АП1 №608039 від 27 грудня 2014 року, протокол серії АП1 №608040 від 27 грудня 2014 року та постанову у справі про адміністративне правопорушення від 29 грудня 2014 року Серії ПС1 №5463; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у відповідності до статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Постановою Обухівського районного суду Київської області від 12 листопада 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки факт вчинення правопорушення позивачем підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення та не спростовується жодним належним і допустимими доказом, - підстави до задоволення позовних вимог відсутні.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначені рішення судів та прийняти нове і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника суди керувалися суб'єктивною думкою відповідача щодо наявності факту адміністративного правопорушення і повинні були викликати свідків, які б могли підтвердити або спростувати цей факт. Вказав, що оскаржувані рішення прийняті за відсутності жодних належних доказів у справі.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 грудня 2014 року позивач, керуючи автомобілем НОМЕР_1, на 45 км. автодороги Київ-Знамянка здійснив обгін транспортного засобу, перетнувши суцільну лінію дорожньої розмітки, та не виконав вимогу дорожнього знаку «Обгін заборонено», чим порушив вимоги п. 1.1 дод.1, п.3.25 ПДР України, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 27 грудня 2014 року. Відповідно до постанови по справі про адміністративне правопорушення від 29 грудня 2014 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.
Вважаючи зазначену постанову незаконною, позивач звернувся із цим адміністративним позовом.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини третьої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Положеннями частини першої статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення, зокрема, вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг.
За приписами статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністрати