П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 817/3395/15
Провадження № 11-1346апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Рівненської міської ради (далі - Міськрада) до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції Рівненської області ДанилевичІрини Євгеніївни (далі - державний реєстратор), третя особа - ОСОБА_4, про скасування рішення про державну реєстрацію
за касаційною скаргою Міськради на ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року (суддя Сало А. Б.) та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року (судді Капустинський М. М., Мацький Є. М., Шидловський В. Б.),
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2015 року Міськрада звернулася до суду з позовом до державного реєстратора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 9 листопада 2015 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 25956542, яким за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,09 га з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Позивач зазначив, що державна реєстрація права приватної власності на спірну земельну ділянку здійснена з порушенням норм чинного законодавства, оскільки проводилася на підставі сфальсифікованого рішення Міськради. Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Суди встановили такі фактичні обставини справи.
ОСОБА_4 подав державному реєстратору заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 14132666 з метою державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,0914 га з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. До заяви долучено копію рішення Міськради від 6 жовтня 2015 року № 5915 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1» (далі - рішення Міськради № 5915), витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30 вересня 2015 року НВ № 5601702712015, копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного номера, квитанції про сплату державного мита та надання інформації.
Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 9 листопада 2015 року відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,0914 га з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, немає (т. 1 а.с. 40).
Розглянувши заяву ОСОБА_4 про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку та документи, подані для державної реєстрації, 9 листопада 2015 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 25956542 та видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 47189906.
Оскільки долучене до заяви про державну реєстрацію права власності земельної ділянки рішення Міськради № 5915 містить, на думку позивача, ознаки підробки, він вважає, що оскаржуване рішення державного реєстратора підлягає скасуванню.
Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій; далі - КАС).
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2016 року № 21-5430а15, зазначив, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оспорення рішення, дій чи бездіяльності відповідача після оформлення права власності на спірну земельну ділянку передбачає наявність цивільного спору про право власності на неї, а відтак і захищати свої права та інтереси особи повинні у спосіб, визначений у статті 16 Цивільного кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЦК), та відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України.
Міськрада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду. Обґрунтовуючи безпідставність закриття провадження у справі, позивач стверджує, що у справі відсутній спір про право, та наводить доводи про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора, оскільки Міськрада не ухвалювала рішення щодо земельної ділянки, право на яке зареєстровано державним реєстратором, а також про те, що реєстрація відбулася на підставі сфальшованого рішення Міськради.
Відповідач і третя особа заперечень на касаційну скаргу не подали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 6 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Стаття 2 КАС (у зазначеній редакції) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
За змістом частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваних ухвал) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій цієї ст