Постанова
іменем України
27 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 757/57453/17-к
провадження № 51-5669км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Мазура М. В., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання ЗамковогоІ. А.,
прокурора Гладкого О. Є.,
представника
скаржника ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги директора ТОВ «Науково-виробнича фірма «Омега-Агро» ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2018 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27 і ч. 1 ст. 212 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені
судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Печерського районного суду м. Києва від 4 грудня 2017 року затверджено угоду про визнання винуватості між ОСОБА_4 та прокурором Київської міської прокуратури № 10 Олійниченком В. В. ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27 і ч. 1 ст. 212 КК та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
Апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на вищевказаний вирок суду.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах ОСОБА_3, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує на те, що вироком районного суду, яким було затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором і ОСОБА_6, також установлено його вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК, в тому числі й як директора ТОВ «Науково-виробнича фірма «Омега-Агро». На думку скаржника, у цьому рішенні є посилання на його співучасть із ОСОБА_6 у вчиненні злочину, а також на перебування на відповідній адміністративній посаді, що дає можливість ідентифікувати його особу і, таким чином констатувати винуватість останнього. Отже, така преюдиція щодо винуватості у вчиненні злочину суперечить загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності винуватості. Стверджує, що вищезазначений вирок стосується його та ТОВ «НВФ «Омега-Агро» прав, свобод та інтересів, а тому апеляційний суд безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження та не перевірив, чи дотримався місцевий суд вимог КПК під час затвердження угоди.
Позиції інших учасників судового провадження
Представник скаржника підтримав касаційні скарги і просив їх задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370, ч. 2 ст. 41 КПК ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Мотивуючи своє рішення про відмову у відкритті провадження, апеляційний суд виходив із того, що скаржник ОСОБА_3 ні особисто від свого імені, ні як директор ТОВ «Науково-виробнича фірма «Омега-Агро» від імені цього товариства не наділений у силу ч. 4 ст. 394 КПК правом на апеляційне оскарження вироку щодо ОСОБА_4, а тому на підставі ч. 4 ст. 399 КПК відмовив у відкритті апеляційного провадження за його апеляційними скаргами.
Крім того, обґрунтовуючи свої висновки, суд в ухвалі вказав, що у вироку місцевого судужодного разу не зазначено прізвища ОСОБА_3, а лише міститься посилання на особу, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження; конкретних дій цієї особи не описано, а тільки містяться твердження, що зазначена особа керувала діями, направленими на ухилення від сплати податків, але які саме конкретні дії при цьому вчиняла, не описано. Також у вироку не наведено жодних доказів винуватості ОСОБА_3 у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення, а тому твердження апелянта про преюдиціальне встановлення його провини, істотне обмеження його прав, свобод та законних інтересів не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження.
Суд касаційної інстанції вважає такий висновок хибним, а доводи в касаційній скарзі ОСОБА_3 про істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону обґрунтованими, виходячи з нижченаведеного.
Доступ до правосуддя є одним з основоположних принципів верховенства права, гарантованим Конституцією та іншими законами України (ч. 2 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24 КПК).
Конституційний Суд України у своїх рішення висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи було порушено або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші утиски прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції Українине може бути обмежено (Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Висновок про застосування норм ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24 КПК щодо права на оскарження судового рішення до суду вищої інстанції міститься в постанові Верховного Суду України від 3 березня 2016 року у справі № 5?347кс15. Зокрема, у постанові зазначено, що відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб'єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в