Постанова
Іменем України
28 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 643/12296/17
провадження № 61-10794св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,
Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4, відповідач - ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 12 вересня 2013 року між
ОСОБА_4 та ОСОБА_7, в інтересах якого діяв представник за довіреністю від 03 вересня 2013 року ОСОБА_6, укладений договір доручення на обслуговування об'єкта, відповідно до умов якого
ОСОБА_4 взяв на себе зобов'язання до 20 лютого 2014 року виконати за комісійну плату доручення відповідача від його імені та за його рахунок організувати обслуговування об'єкта - будівлі літ. «Б-3» на АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що відповідач не оплатив послуги позивача за вказаним договором, а також не відшкодував залучені позивачем кошти, ОСОБА_4 просив суд стягнути заборгованість за договором дорученням на обслуговування об'єкта від 12 вересня 2013 року у розмірі 33 809 619,33 грн, з яких: сума залучених коштів - 19 768 251,43 грн;
15 % річних - 11 462 877,90 грн; комісійна винагорода - 2 578 490 грн.
У листопаді 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_6, про визнання правочину недійсним.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 12 вересня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, в інтересах якого діяв представник за довіреністю від 03 вересня 2013 року ОСОБА_6, укладений договір доручення на обслуговування об'єкта, відповідно до умов якого
ОСОБА_4 взяв на себе зобов'язання до 20 лютого 2014 року виконати за комісійну плату доручення відповідача від його імені та за його рахунок організувати обслуговування об'єкта - будівлі літ. «Б-3» на АДРЕСА_1.
ОСОБА_5, вказував, що спірний договір доручення на обслуговування об'єкта від 12 вересня 2013 року по суті є фіктивним правочином, який вчинено без наміру створення правових наслідків.
Посилаючись на те, що спірний договір укладено представником
ОСОБА_5 за довіреністю з перевищенням повноважень,
ОСОБА_5 просив суд визнати договір доручення на обслуговування об'єкта, укладений 12 вересня 2013 року між ОСОБА_4
та ОСОБА_7, в інтересах якого діяв представник за довіреністю
від 03 вересня 2013 року ОСОБА_6, недійсним.
Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 22 лютого
2018 року (у складі судді Горбунової Я. М.) позов ОСОБА_4 залишено без розгляду.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Московського районного суду міста Харкова від 27 вересня 2017 року.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що в судові засідання, призначені на 01 листопада 2017 року та 21 лютого 2018 року
ОСОБА_4 не з'явився, хоча про місце та час розгляду справи був належним чином повідомлений, тому позов підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 26 квітня 2018 року ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 22 лютого 2018 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Проте, матеріали справи не містять даних про належне повідомлення ОСОБА_8 та його представника про розгляд справи 21 лютого 2018 року, отже підстави для постановлення ухвали суду про залишення позову ОСОБА_4 без розгляду відсутні.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що дії позивача та його представника містять ознаки зловживання наданими ним процесуальними правами, що, в свою чергу, порушує права відповідача. Постановляючи ухвалу про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, апеляційний суд порушив статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою гарантується право на справедливий суд.
У вересні 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що суд першої інстанції неправомірно застосував частину п'яту статті 223 та пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України, у зв'язку з чим порушив права ОСОБА_4 на доступ до правосуддя. Тому постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи