Постанова
Іменем України
28 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 466/532/16-ц
провадження № 61-42252св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2016 року ОСОБА_7 та постанову апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2018 року у складі суддів Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ :
У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, у якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти в розмірі Ѕ всіх його доходів щомісяця, на утримання повнолітніх ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, які продовжують навчання, починаючи з часу подання позовної заяви та до закінчення навчання останніми, або до досягнення ними 23-річного віку з урахуванням того, яка із зазначених обставин настане раніше; стягнути з відповідача на її користь половину понесених додаткових витрат на оплату навчання дітей у розмірі 16 342 грн.
Позов мотивовано тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 липня 2003 року між сторонами розірвано шлюб. Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 18 липня 2003 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини із всіх видів заробітку, але не менше Ѕ неоподаткованого мінімуму доходів громадян на кожну дитину щомісячно, починаючи з 09 липня 2003 року до їх повноліття. Діти проживають разом з позивачем та знаходяться на її утриманні.
У зв'язку з тим, що доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, досягли повноліття, навчаються на денній формі факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені І. Франка, вони не мають можливості працювати, проте потребують матеріальної допомоги.
Відповідач будь-якої матеріальної допомоги не надає. Оскільки навчання у навчальному закладі є платним, позивач несе відповідні витрати, в тому числі нею вже сплачено за навчання дітей 32 684 грн, половину з яких має їй відшкодувати відповідач.
Суди розглядали справу неодноразово.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин проживання повнолітніх дітей сторін у справі разом з позивачем, продовження ними навчання на момент судового розгляду і у зв'язку із цим наявність у них потреби матеріальної допомоги у вигляді аліментів.
Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення додаткових витрат, суд виходив з того, що чинним законодавством не передбачено стягнення додаткових витрат на утримання повнолітніх дітей.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 02 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 02 березня 2017 року скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового апеляційного розгляду, постановою апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за період з часу подання позовної заяви 20 січня 2016 року позивачем не додано до матеріалів справи доказів чи продовжують діти навчання, на якій формі навчання, чи отримують стипендію, що змінилося у матеріальному становищі позивача, дітей. Відповідач не має можливості надавати матеріальну допомогу на додаткові витрати на неповнолітніх дітей, а в подальшому на витрати повнолітніх дітей на час їх навчання. Позивачем не доведено, що відповідач має матеріальну можливість утримувати повнолітніх дітей на час їх навчання.
У касаційній скарзі, ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що кошти на навчання дітей у розмірі 32 684 грн були сплачені позивачем ще в той час, як діти були неповнолітніми у зв'язку з чим суд зобов'язаний був застосувати до спірних правовідносин положення частини першої статті 185 СК України, та стягнути з відповідача половину вказаних витрат.
Судами не враховано, що відповідач звільнився з останнього місця роботи за власним бажанням вже під час розгляду даної цивільної справи судом першої інстанції, а його доводи про перебування на утриманні матері пенсіонера не підтверджені належними доказами.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог, фактично узаконили протиправну поведінку відповідача та зловживання останнім щодо належного виконання батьківських обов'язків стосовно дочок, оскільки оскаржуваними судовими рішеннями було порушено права дітей на утримання зі сторони батька.
Крім того, суди не звернули ваги на те, що позивач просила встановити розмір аліментів не в твердій грошовій сумі, а виходячи з частки від загального доходу відповідача. Відмовляючи у задоволенні цих вимог, суди позбавили дітей права на стягнення розміру даних аліментів при влаштуванні відповідача на роботу, або набуття ним у власність об'єктів нерухомого чи іншого вартісного майна.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач ОСОБА_6 не погодився з доводами позивача та просив залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Звернувшись до суду з даним позовом ОСОБА_4 просила стягувати з відповідача на її користь аліменти в розмірі Ѕ всіх його доходів щомісяця, на утримання повнолітніх ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та