Постанова
Іменем України
28 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 755/13265/18
провадження № 61-47350св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_4,
заінтересована особа: Російська Федерація в особі офіційного представництва - Посольства Російської Федерації в Україні,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2018 року у складі судді Катющенко В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року у складі суддів Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,
ВСТАНОВИВ :
У вересні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з заявою, в якій просила встановити факт, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, України, вона вимушена була покинути житло в м. Луганську та винаймати житло в місті Києві, а також у зв'язку з цим нести витрати на найм житла (будинку), що становлять суму 1 785 000 грн; встановити факт, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини Луганської області, України, їй нанесено моральну шкоду в сумі, еквівалентній 35 000 євро, тобто у розмірі 1 148 000 грн.
Заява мотивована тим, що заявник проживала у м. Луганську все своє життя до травня 2014 року включно. Унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, наслідком якої стала окупація території Луганської області України вона втратила можливість проживати в рідному місті та була вимушена залишити всі матеріальні цінності за місцем проживання, в будинку АДРЕСА_1, та з травня 2014 року була вимушена переїхати до м. Києва і винаймати житло, за яке за період з травня 2014 року по серпень 2018 року сплатила 1 785 000 грн.
Посилається на те, що через окупацію частини Луганської області Російською Федерацією, вона фактично позбавлена не лише рідного дому, матеріального забезпечення, а й звичайного середовища існування, вільного спілкування з рідними, друзями, що є порушенням її прав і обов'язків, які передбачені, Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та їй завдано майнової та моральної шкоди.
Враховуючи характер та обсяг завданих їй моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває роками через неможливість користуватися належним їй житлом, працювати на своїй роботі, спілкуватись з близькими, вважала достатнім розмір компенсації за заподіяну їй моральну шкоду у сумі 1 148 000 грн, яка на день пред'явлення позовної вимоги до суду за офіційним курсом Національним банком України еквівалентна 35 000 євро.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року ОСОБА_4 відмовлено у відкритті провадження у справі за поданою нею заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що кожний громадянин має право на звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, у зв'язку з чим встановлення факту нанесення шкоди внаслідок збройної агресії та окупації
м. Луганськ та відшкодування завданої шкоди має встановлюватися у порядку саме позовного провадження.
Оскільки заявник просила встановити факт спричинення їй шкоди з визначенням конкретного розміру, що свідчить про наявність спору про право, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження.
У касаційній скарзі, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати постановлену судом першої інстанції ухвалу і прийняту апеляційним судом постанову, та вирішити справу по суті, задовольнивши вимоги заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права. До юрисдикції судів належить вирішення всіх правових питань, у тому числі і тих, які виникають у зв'язку зі збройною агресією інших держав щодо України. Юридичний факт, який заявник просить встановити, має індивідуальний характер та стосується виключно заявника. Заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, подано до суду в порядку окремого провадження для визначення її статусу як жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, у тому числі щодо отримання нею відповідного відшкодування. Іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між переселенням із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації законодавством не визначено.
Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність спору про право та безпідставно відмовили у відкриття провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Крім того, заявник посилається на те, що справа за по