Постанова
Іменем України
01 березня 2019 року
м. Київ
справа № 145/632/18
провадження № 61-46964св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Селищанське»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 19 липня 2018 року в складі судді головуючого судді Кіосак Н.О., а також постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Панасюка О. С., Шемети Т. М., та ЗайцеваА. Ю.
ВСТАНОВИВ:
16 квітня 2018 року ОСОБА_4 звернулася із позовною заявою про визнання недійсними укладених 30 липня 2015 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Селищанське» (далі - ТОВ «Селищанське») договорів оренди земельних ділянок: кадастровий номер НОМЕР_1, площею 2,6492 га, та кадастровий номер НОМЕР_2, площею 2,6492 га, для ведення сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області. Позов мотивовано тим, що в порушення вимог Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі», Закону України № 1378-IV від 11 грудня 2003 року «Про оцінку земель», не проводилась жодна грошова оцінка земельних ділянок, а вартість земельних ділянок визначена у договорах оренди є надуманою, необґрунтованою, оскільки взято за основу нормативно грошову оцінку земельних ділянок, яка взагалі не проводилась, що свідчить про не дотримання відповідачем істотної умови договорів оренди, призвело до невірного обрахунку вартості орендної плати та порушення прав орендодавця на справедливу орендну плату.
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 19 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 11 жовтня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, виходив з того, що сторони визначили в умовах договорів вартість предмета оренди та орендну плату, а тому підстав вважати, що на момент укладення договорів сторонами не були визначені їх істотні умови, визначені статтею 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі», не має. При цьому суди врахували, що визначена договором орендна плата з урахуванням індексації перевищує 3 % нормативної грошової оцінки земельних ділянок позивачки, тому вона також відповідає приписам пункту 1 Указу Президента України від 2 лютого 2002 року № 92/2002 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток».
9 листопада 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 19 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 жовтня 2018 року.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що ухвалені у справі рішення є незаконними та такими, що підлягають скасування, оскільки укладені договори оренди порушують її майнові права та, як наслідок, це тягне за собою визнання їх недійсними. Скаржниця посилається також на введення її в оману ТОВ «Селищанське», яке взяло за орендну плату неіснуючу суму, що нічим не підтверджена і тому не може вважатись такою, яка погоджена сторонами. Вважає, що відповідач не дотримався істотної умови договорів оренди, що призвело до невірного обрахунку вартості орендної плати та порушення прав орендодавця на справедливу орендну плату.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалені у справі рішення, а справу витребувано з Тиврівського районного суду Вінницької області.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують з огляду на таке.
Судами встановлено, що 30 липня 2015 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Селищанське» укладено договори оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2