Постанова
Іменем України
16 січня 2019 року
місто Київ
справа № 372/2366/15-ц
провадження № 61-4048св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Обухівського району Київської області в інтересах територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Апеляційного суду Київської області від 02 червня 2016 року у складі колегії суддів: Кулішенка Ю. М., Лашенка В. Д., Кашперської Т. Ц.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У червні 2015 року заступник прокурора Обухівського району Київської області звернувся в інтересах територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до суду із позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади смт Козин Козинської селищної ради земельних ділянок, загальною площею 0, 5826 га, з кадастровими номерами: НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3, НОМЕР_4, що розташовані в смт Козин Обухівського району Київської області.
Позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що 31 липня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок № НОМЕР_5, № НОМЕР_6. На підставі цих договорів ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_1 земельні ділянки, площами 0, 5826 га та 0, 6000 га. Земельні ділянки належали продавцю відповідно до державного акта, серії НОМЕР_7, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2006 року.
ОСОБА_1 виготовив технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку, загальною площею 1, 1826 га, до складу якої увійшли, зокрема згадані земельні ділянки. На переконання прокурора, земельні ділянки, придбані ОСОБА_1, із комунальної власності територіальної громади смт Козин ніколи не вилучалися, третій особі не передавалися.
Стислий виклад заперечень відповідача
ОСОБА_1 вимоги позову не визнав, просив відмовити у його задоволенні з підстав необґрунтованості та пропуску позовної давності.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено у зв'язку із пропуском позовної давності.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що органи прокуратури здійснювали нагляд за діяльністю Управління державної служби по боротьбі з економічною злочинністю ГУ МВС України в Київській області, яке здійснювало перевірку підстав та обставин набуття у власність ОСОБА_1 спірних земельних ділянок, за наслідком якої начальник Управління державної служби по боротьбі з економічною злочинністю ГУ МВС України в Київській області Савченко О. О. отримав інформацію та документи від Управління Держкомзему в Обухівському районі у лютому 2012 року. Зважаючи на це, суд дійшов висновку, що сторона позивача могла своєчасно довідатись про обставини, за яких порушено або могло бути порушено права держави, оскільки Козинська селищна рада Обухівського району Київської області і органи прокуратури наділені чинним законодавством відповідними повноваженнями для своєчасного виявлення обставин виділення та використання земельних ділянок. Оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності, прокурор причини пропуску строку позовної давності не повідомив, заяви про відновлення строків позовної давності не подав, поважних причин пропуску строку позовної давності не встановлено, сплив позовної давності є самостійною правовою підставою для відмови у позові, тому суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 02 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові з інших підстав.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що 06 вересня 2014 року порушено кримінальне провадження № 12014110230000699 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 190 КК України щодо заволодіння шахрайським шляхом земельними ділянками. В матеріалах справи відсутні відомості про закриття такого провадження чи наявність вироку, а відтак позивач всупереч статті 60 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року)не надав суду доказів, передбачених статтею 57 ЦПК України 2004 року, які б доводили факт вибуття спірної земельної ділянки з володіння поза волею власника. Доказів, на якій підставі земельні ділянки придбані ОСОБА_2 та хто був їх власником на момент вчинення попередніх угод, позивачем не надано. Недоведеність позову є самостійною підставою для відмови у його задоволенні, тому відсутні підстави для застосування позовної давності.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перший заступник прокурора Київської області, просив скасувати рішення апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що поза увагою судів залишилось те, що Козинська селищна рада Обухівського району Київської області спірні земельні ділянки будь-якій особі у власність не передавала і протягом усього часу вважала себе власником цих земель. Лише під час розслідування кримінального провадження селищній раді стало відомо, що спірні земельні ділянки перебувають у володінні ОСОБА_1 Відповідно до показів ОСОБА_5, який у 2006 році виконував обов'язки начальника Обухівського районного відділу земельних ресурсів, підпис на державному акті, серії НОМЕР_8, виданому на ім'я ОСОБА_2, підроблений, що підтверджується висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 17 квітня 2015 року № 3-03/469. На переконання заявника, апеляційний суд не надав оцінки долученій прокурором під час розгляду справи інформації Обухівського міськрайонного управління юстиції та нотаріусів, які здійснюють свою діяльність на території Обухівського району Київської області, про те, що ними не посвідчувались договори з такими реквізитами: дата укладення - від 08 лютого 2006 року й з номерами реєстрації № № 764, 770, 774, 778, які зазначені як підстава набуття ОСОБА_2 права власності у державному акті, серії НОМЕР_8.
За твердженням заявника, підставами для касаційного оскарження є порушення апеляційним судом норм матеріального права, що зазначені в позовній заяві та у рішенні суду першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 21 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 26 січня 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договори щодо придбання земельних ділянок, загальною площею 1, 1826 га, з яких одна площею 0, 5826 га на підставі договору купівлі-продажу земельних ділянок від 31 липня 2008 року № НОМЕР_5 з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3, НОМЕР_4, та інша площею 0, 6 га на підставі договору купівлі-продажу земельних ділянок від 31 липня 2008 року № НОМЕР_6 з кадастровими номерами НОМЕР_10, НОМЕР_9, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частинами другою, третьою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.
За приписами частин першої-другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (частина перша статті 84 ЗК України).
За правилами частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядува