Постанова
Іменем України
28 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 209/2725/15-ц
провадження № 61-798св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 вересня 2015 року, у складі судді Лобарчук О. О., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2017 року, у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,
ВСТАНОВИВ :
У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що 10 квітня 2011 року, ОСОБА_4, як позикодавець, передала у власність ОСОБА_5, як позичальнику,
16 600 грн із терміном повернення не пізніше 01 січня 2015 року. Факт отримання відповідачем вказаної суми підтверджується розпискою. В обумовлений сторонами строк ОСОБА_5 свої зобов'язання по договору позики не виконала, отриману нею суму грошових коштів не повернула, у зв'язку з чим ОСОБА_4 звернулась із вказаним позовом до суду. У позові просила стягнути з відповідача суму основного боргу, що, з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних, складає 23 484,35 грн.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2017 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 16 600 - заборгованість за договором позики, 6 656, 60 грн - суму інфляційних втрат, 227,85 грн - 3 % річних за прострочення виплати боргу, а всього - 23 484,35 грн.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що між сторонами існують договірні відносини з повернення позики в сумі 16 600 грн, зобов'язання по яким відповідачем не виконано, що призвело до порушень прав позивача, які підлягають захисту, шляхом відшкодування відповідачем завданих позивачу збитків у спосіб, передбачений частиною першою статті 625 ЦК України.
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року, ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована необізнаністю відповідача про час і місце розгляду справи судом першої інстанції, що позбавило її права бути присутньою у судовому засіданні та надати необхідні для встановлення обставин справи докази.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що вона грошових коштів від позивача не отримувала, а тому договір позики є неукладеним. Вказує, що розписка нею була написана під впливом на неї психологічного тиску з боку позивача.
Позивач не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направила.
Касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками,