Постанова
Іменем України
28 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 472/34/15-ц
провадження № 61-28409св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Веселинівська селищна рада Веселинівського району Миколаївської області, Виконавчий комітет Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Козаченко В. І., Темнікової В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, Виконавчого комітету Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області (далі - ВК Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області) про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку, визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок та державного акта про право власності на земельну ділянку.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що на підставі рішення Веселинівського районного народного суду Миколаївської області від 01 грудня 1987 року їй належало 60/100 частини, а її колишньому чоловікові ОСОБА_7 40/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1. Загальна площа будинку складала 95,6 кв. м, житлова - 68,8 кв. м. 26 липня 1991 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_7 продав ОСОБА_5 належні йому 40/100 частини цього будинку. Рішенням ВК Веселинівської селищної ради Веселинівського району від 24 липня 2007 року № 161 за заявою ОСОБА_5 частині житлового будинку присвоєно окрему юридичну адресу: АДРЕСА_1. На підставі цього рішення, 20 серпня 2007 року їй видане свідоцтво про право власності на житловий будинок загальною площею 53,8 кв. м, житловою - 35,6 кв. м. 05 вересня 2007 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_5 продала житловий будинок ОСОБА_6 Позивач вказувала, що реального поділу спірного будинку, що перебував у спільній часткові власності, співвласниками не проведено, а орган місцевого самоврядування виділив в окрему адресу частину будинку, перевищив свої повноваження та фактично, без її участі, поділив житловий будинок, чим значно зменшив її частку у праві власності на спільне майно та позбавив права власності на належну їй частину житлового будинку пропорційно до її ідеальної частки. ОСОБА_5 незаконно оформила право власності на житловий будинок, як окремий об'єкт нерухомого майна, а тому не мала правових підстав відчужувати цей житловий будинок ОСОБА_6
Посилаючись на вказані обставини, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просила визнати недійсним положення договору купівлі-продажу від 26 липня 1991 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, щодо переходу в користування 40/100 частини житлового будинку площею 35,6 кв. м; визнати незаконним та скасувати рішення ВК Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області від 24 липня 2007 року № 161; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 20 серпня 2007 року, видане Веселинівською селищною радою Веселинівського району Миколаївської області на житловий будинок загальною площею 53,8 кв. м, житловою - 35,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 05 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, за яким до останньої перейшло право власності на зазначений житловий будинок; визнати незаконним та скасувати рішення Веселинівської селищної ради Миколаївської області від 04 жовтня 2007 року № 25 про надання дозволу ОСОБА_6 на безоплатну приватизацію земельної ділянки загальною площею 261 кв. м для обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель та споруд; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_6 18 жовтня 2007 року Веселинівською селищною радою Миколаївської області на земельну ділянку площею 261 кв. м по АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.
Суди неодноразово розглядали цю справу.
Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки ОСОБА_9, щонайбільше із 25 травня 2011 року (коли датується довідка Веселинівської селищної ради), та щонайменше із 14 березня 1996 року (коли розподілені особові рахунки та встановлені окремі прилади обліку), повинна була знати про те, що відбувся продаж 40/100 частини домоволодіння ОСОБА_7 ОСОБА_5 та те, що частині будинковолодіння надана окрема юридична адреса, так як існували окремі приладу обліку електроенергії та окремі рахунки на різні адреси, повинна була знати, що в 2007 році власником домоволодіння стала ОСОБА_6 та про відповідні рішення селищної ради щодо приватизації земель та про видачу відповідного державного акта на землю, так як в частині домоволодіння проживали її родичі першої лінії споріднення.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_4.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 26 липня 1991 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_10, посвідчений державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Болгарчук О. Ф. та зареєстрований у реєстрі за № 852, у частині переходу в користування ОСОБА_10 жилого будинку літ. «А» площею 35,6 кв. м. Визнано незаконним та скасовано рішення ВК Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області від 24 липня 2007 року № 161 про присвоєння юридичної адреси житловому будинку ОСОБА_5 по АДРЕСА_1. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 20 серпня 2007 року Веселинівською селищною радою Веселинівського району Миколаївської області на ім'я ОСОБА_5 на житловий будинок загальною площею 53,8 кв. м, житловою - 35.6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 05 вересня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Веселинівського районного нотаріального округу Миколаївської області Болгарчук О. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1287, яким ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_6 цілий житловий будинок із надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, загальною площею 53,8 кв. м, житловою - 35.6 кв. м. Визнано незаконним та скасовано рішення Веселинівської селищної ради Миколаївської області від 04 жовтня 2007 року № 25 про надання дозволу ОСОБА_6 на безоплатну приватизацію земельної ділянки загальною площею 261 кв. м для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 та визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий ОСОБА_6 18 жовтня 2007 року на підставі рішення Веселинівської селищної ради від 04 жовтня 2007 року № 25, зареєстрований за № 010701000730, на земельну ділянку площею 261 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.
Апеляційний суд скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що суд першої інстанції при розгляді спірних правовідносин та застосувавши позовну давність, не дійшов будь-якого висновку щодо доведеності існування суб'єктивного права позивача та його порушення відповідачами. Суд взагалі не визначився з початком перебігу позовної давності, допустивши у рішенні припущення, зазначивши у рішенні, що позовна давність сплинула щонайменше 25 травня 2014 року, а щонайбільше з 14 березня 1999 року, що відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року є неприпустимим. Договором ОСОБА_4 фактично зобов'язали володіти своєю часткою майна в натурі, а не часткою в праві власності на спільне майно в цілому, як визначено правовою природою права спільної часткової власності, а тому договір купівлі-продажу суперечить нормам ЦК України та порушує право власності ОСОБА_4, оскільки фактично покупцю ОСОБА_5 . була передана реальна частка самого майна у спільній частковій власності з визначенням його площі.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У вересні 2017 року ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд при ухваленні рішення повинен був керуватися ЦК УРСР та відповідно застосувати строки позовної давності. Сторони в 1986 році добровільно, без відповідної реєстрації розділили житловий будинок і визначили порядок користування ним.
У червні 2018 року на адресу суду від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_13 надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_6 згідно з якими порядок користування будинком не був розподілом майна між колишнім подружжям, який проведений в установлений законом спосіб. Ніякого поділу будинку з 1987 року по 1991 рік проведено не було, в матеріалах інвентарної справи, документи, що підтверджують поділ будинку - відсутні. Хоча ОСОБА_4 і не була стороною укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договору купівлі-продажу від 05 вересня 2007 року № 1288 житлового будинку, але чинність цього договору порушує її права як співвласника житлового будинку.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрито провадження у справі та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгл