ПОСТАНОВА
Іменем України
28 лютого 2019 року
м. Київ
справа №824/15/17-а
адміністративне провадження №К/9901/18836/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Стародуба О.П., Мороз Л.Л.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2017 року (головуючий суддя Левицький В.К.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року (головуючий суддя Кузьмишин В.М., судді: Сушко О.О., Боровицький О.А.) у справі №824/15/17-а за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області до Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ВАТ "Ошихлібський консервний завод" про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2016 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (надалі також - Регіональне відділення ФДМУ, позивач) звернулося до суду з позовом до Ошихлібської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області (надалі також - Ошихлібська сільрада, відповідач), в якому просило визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати ухвалити рішення про прийняття об'єктів державного житлового фонду до комунальної власності:
- восьмиквартирного житлового будинку № 1 з господарським сараєм, що розташовані за адресою: Чернівецька область, Кіцманський район, с. Ошихліби, вул. Заводська, 1;
- восьмиквартирного житлового будинку № 2 з господарським сараєм, що розташовані за адресою: Чернівецька область, Кіцманський район, с. Ошихліби, вул. Заводська, 2;
- дванадцятиквартирного житлового будинку №3 з господарським сараєм, замощенням території будинку та протирадіаційним укриттям №97290, що розташовані за адресою: Чернівецька область, Кіцманський район, с. Ошихліби, вул. Незалежності, 83.
В обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що в процесі приватизації ВАТ "Ошихлібський консервний завод" до статутного капіталу заводу не увійшло вищенаведене майно, яке перебуває на балансі ВАТ "Ошихлібський консервний завод" та в управлінні Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області. За змістом чинного законодавства, таке майно підлягає прийняттю до комунальної власності, чого не було зроблено відповідачем. Вказане є підставою для зобов'язання відповідача ухвалити рішення про прийняття об'єктів державного житлового фонду до комунальної власності.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2017 року, залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що наказом Регіонального відділення ФДМУ від 12 серпня 1996 року №812-П прийнято рішення про приватизацію державного майна підприємств, наведених у додатках. Згідно з п. 3 додатку № 2 приватизації підлягав ВАТ "Ошихлібський консервний завод".
Разом з тим, в процесі приватизації до статутного капіталу заводу не увійшли: восьмиквартирний житловий будинок № 1 з господарським сараєм, що розташовані за адресою: Чернівецька область, Кіцманський район, с. Ошихліби, вул. Заводська, 1, восьмиквартирний житловий будинок № 2 з господарським сараєм, що розташовані за адресою: Чернівецька область, Кіцманський район, с. Ошихліби, вул. Заводська, 2 та дванадцятиквартирний житловий будинок №3 з господарським сараєм, замощенням території будинку та протирадіаційним укриттям №97290, що розташовані за адресою: Чернівецька область, Кіцманський район, с. Ошихліби, вул. Незалежності, 83. Такі об'єкти перебувають на балансі ВАТ "Ошихлібський консервний завод" та в управлінні Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області.
5 травня 2016 року в Чернівецькій облдержадміністрації відбулася нарада з вирішення питання щодо передачі у комунальну власність державного житлового фонду, який перебуває в управлінні Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, за результатами якої вирішено: 1) Ошихлібській сільській раді на чергових засіданнях сесій виконавчих комітетів розглянути питання прийняття в комунальну власність державного житлового фонду, який перебуває в управлінні регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області, при цьому запросити на засідання сесії представників регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області; 2) Ошихлібській сільській раді провести в стислі терміни роз'яснювальну роботу з мешканцями житлових будинків щодо необхідності створення ними об'єднання співвласників.
Враховуючи викладене, Чернівецька облдержадміністрація листом від 23 травня 2016 року №01.32/19-914 та регіональне відділення листами від 17 червня 2016 року №05-03-02437 та від 19 липня 2016 року №05-03-02908 зверталися до Ошихлібської селищної ради з проханням провести в стислі терміни відповідну роботу щодо впровадження рішень, прийнятих на нараді, про що повідомити облдержадміністрацію та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області.
Рішенням 8 (позачергової) сесії Ошихлібської сільської ради 7 скликання від 24.06.2016 р. №7/8-2016 "Про проведення роботи щодо прийняття в комунальну власність державного житлового фонду" вирішено не погоджувати прийняття в комунальну власність державного житлового фонду, який перебуває в управлінні Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області до вирішення питання фінансування і проведення їх капітального ремонту та створення мешканцями житлових будинків об'єднання співвласників для послідуючої передачі їм житлового фонду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом. Позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність застосування саме такого способу управління державним майном, як передача державного майна у комунальну власність, та неможливість застосування інших способів управління державним майном, визначених п. 1.4 Положення. Посилання позивача на те, що передача майна у комунальну власність є єдиним способом управління, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими, оскільки такі доводи не підтверджені належними доказами.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Регіональне відділення ФДМУ подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована, фактично, доводами адміністративного позову, яким, на думку скаржника, судами не надано належної правової оцінки. Так, скаржник наполягає, що відповідач зобов'язаний ухвалити рішення про передачу державного житлового фонду у комунальну власність, оскільки це є єдиним можливим способом управління щодо таких об'єктів. Позаяк, будь-яке інше рішення створить не тільки соціальну напругу в регіоні, але й призведе до судових процесів щодо оскарження такого рішення, як неправомірно прийнятого.
У запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Вирішуючи спір між сторонами, суди виходили з того, що цей спір є публічно-правовим та належать до юрисдикції адміністративних судів.
Проте, суди не звернули увагу на те, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановлений законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Частинами першою, другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами Ук