ПОСТАНОВА
Іменем України
28 лютого 2019 року
Київ
справа №820/751/16
провадження №К/9901/21706/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Данилевич Н. А.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу № 820/751/16
за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду, прийняту 31 серпня 2017 року у складі головуючого судді - Мар'єнко Л.М., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, постановлену 22 листопада 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Бондара В.О., суддів: Чалого І.С., Кононенко З.О.,
І. Суть спору
1. У лютому 2016 року позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить:
1.1. визнати незаконним наказ від 17.07.2015 року №96-к;
1.2. поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації;
1.3 стягнути з Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 35232,08 грн. та моральну шкоду в розмірі 20000 грн., всього 55232,08 грн.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що наказ про її звільнення від 17.07.2015 року №96-к прийнято з порушенням приписів пункту першого статті 36 КЗпП України.
3. Позивач мотивує свою позицію тим, що заява про її звільнення з посади за згодою сторін була написана під психологічним тиском та не містила конкретної дати розірвання трудового договору.
4. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наголошував на його безпідставності з огляду на правомірність звільнення позивача з посади.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
5. ОСОБА_1 обіймала посаду начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації.
6. ОСОБА_1 16 липня 2015 року подала заяву про звільнення з посади за згодою сторін.
7. На підставі заяви ОСОБА_1 наказом директора Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації від 17.07.2015 року №96-к позивача звільнено з посади начальника відділу державних соціальних допомог управління соціальних гарантій Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, 17.07.2015 року за угодою сторін.
8. Уважаючи таке розпорядження протиправним, позивач звернулась до суду.
9. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 року в позові відмовлено.
10. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.06.2017 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
10.1. Повертаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції касаційний суд зазначив, що при її розгляді не досліджено поважності пропуску строків звернення до адміністративного суду.
11. 31.07.2017 року представником Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації подано клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.
12. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2017 року у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
13. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, в позові відмовлено.
14. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з безпідставності позову з огляду на звільнення позивача за наявності правових підстав, а саме свідомого взаємного узгодженого волевиявлення сторін.
14.1. До такого висновку суди попередніх інстанцій прийшли на підставі наявності у ОСОБА_1 бажання припинити трудовий договір саме за угодою сторін, що підтверджено власноручно написаною позивачем заявою про звільнення.
14.2. Суди вказали, що незазначення позивачем у заяві календарної дати звільнення не свідчить про недосягнення згоди на звільнення за угодою сторін.
15. Позивач подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
15.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити рішення про задоволення позову.
15.2. Свою касаційну скаргу мотивує тим, що заяву про звільнення було написано під психологічним тиском, між нею та відповідачем не було досягнуто згоди щодо дати припинення трудового договору за згодою сторін.
15.3. Позивач вказує, що у зв'язку із не законним звільненням їй завдано моральну шкоду та вона втратила заробіток за час вимушеного прогулу.
16. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
17. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
18. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
19. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Статтею 48 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» обумовлено, що посадові особи місцевих державних адміністрацій є державними службовцями, їх основні права, обов'язки, відповідальність, умови оплати праці і соціально-побутового забезпечення визначаються Законом України «Про державну службу».
23. За приписами статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
23.1. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
23.2. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
24. Загальні підстави припинення трудового договору визначені приписами статті 36 КЗпП України, пунктом 1 частини першої якої підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.
25. Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
26. В пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «П