ПОСТАНОВА
Іменем України
28 лютого 2019 року
Київ
справа №815/2163/17
провадження №К/9901/34000/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Данилевич Н. А.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою представника позивача - ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду, прийняту 13 липня 2017 року у складі головуючого судді - Танцюри К.О., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду, постановлену 18 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Крусяна А.В., суддів: Вербицької Н.В., Джабурія О.В.,
І. Суть спору:
1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, у якому, просив:
1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення №63 від 03 квітня 2017 року про відмову ОСОБА_4 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2 зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що рішенням ДМС йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вважає, що відповідачем не прийнято до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до Камеруну, де йому загрожує небезпека.
3. Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначав, що вказана позивачем інформація не містить відомостей про події переслідувань та утисків, що виключає прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця або додаткового захисту.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 13 липня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, в позові відмовив.
5. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що наказ ДМС від 3 квітня 2017 року № 63 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнятий відповідачем в межах компетенції та у спосіб, що передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини, та обґрунтовано.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
6. Представник позивача подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
7. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що при прийнятті рішень суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки фактичним обставинам справи, а саме не звернули увагу на реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - до Камеруну, а також те, що причиною виїзду позивача із країни походження є те, що він за віросповіданням - християнин-католик переслідується угрупуванням «Боко Харам», які виступають проти навчання та за прийняття ісламу.
8. У скарзі представник позивача просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
9. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
10. 5 березня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, який ухвалою від 7 березня 2018 року прийняв її до провадження.
11. Відповідач заперечення на касаційну скаргу не подавав.
ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
12. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Камеруну, за віросповіданням - християнин-католик, за національністю камерунець, неодружений.
13. Влітку 2011 року, ОСОБА_1 за студентською візою виїхав з Камеруну (м. Дуала) до України (м. Київ), потім прибув до м. Харків за запрошенням Харківського університету радіоелектроніки.
14. Як вбачається з інформації, наданої ОСОБА_1 під час анкетування 24 березня 2017 року він у 2011-2012 роках навчався у Харківському університеті радіоелектроніки.
15. 23 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16. Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 03 квітня 2017 року № 63, на підставі висновку головного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області, відповідно до статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» було відмовлено позивачу у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. Відповідно до зазначеного висновку від 03 квітня 2017 року по справі №2017ОD0038 міграційною службою було встановлено, що за результатами аналізу матеріалів особової справи заявника було встановлено, що його історія переслідування є необґрунтованою та не може бути розглянута у контексті надання міжнародного захисту.
17.1. Так, отримані пояснення шукача захисту містять суттєві відмінності, наявні елементи зловживання процедурою набуття міжнародного захисту. Як спостерігається з інформації по країні походження, державна влада Камеруну активно веде боротьбу з угрупованням «Боко Харам», націлена на повне його знищення для чого приймає рішучі дії, а соціально-політична ситуація у Камеруні є стабільною, спостерігається зріст інвестицій та розвиток інфраструктури. Аналізом заяви, анкети та протоколу співбесіди шукача захисту встановлено, що ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності заявник особисто не зазнавав переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
18. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
19. Водночас судами встановлено, що звернення позивача за міжнародним захистом обумовлено намірами щодо легалізації в Україні і не пов'язано із ситуацією громадянської належності позивача, причини неможливості повернення на Батьківщину складаються лише з припущень позивача та мають загальний характер.
20. При проведенні співбесіди 03 квітня 2017 року позивач зазначив, що листів чи особистих погроз він особисто не отримував. Також, на питання про застування насильства зі сторони членів угрупування «Боко Харам» відносно шукача притулку, ОСОБА_1 зазначив, що особисто до нього насилля не застосовувалось.
21. Позивач не зазнавав переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
22. По відношенню до позивача не застосовувалось фізичне насилля або утиски в країні громадянської належності за конвенційними ознаками визначення статусу біженця (анкетування від 03 квітня 2017 року). Також аналізом проведених із позивачем анкетування та протоколу співбесіди можливо підтвердити відсутність у нього побоювань повернення до країни громадянської належності через ймовірну загрозу переслідувань за вищевказаними ознаками. Позивач систематично надавав суперечливу інформацію.
23. Отже, позивач не зміг обґрунтувати, яка загроза може очікувати на нього у випадку повернення до регіону постійного проживання.
24. В матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження реального ризику для позивача бути підданим смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. При цьому позивач зазначає, що йому в жодній формі ніколи не погрожували.
25. До моменту звернення позивача за захистом останній деякий час перебував на території України нелегально і не вчиняв спроб звернутися за захистом, тобто не вважав себе у небезпеці та не вбачав потреби у міжнародному захисті.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
26. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
27. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також