ПОСТАНОВА
Іменем України
28 лютого 2019 року
Київ
справа №826/6225/17
адміністративне провадження №К/9901/69681/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гімона М.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/6225/17
за позовом Міністерства екології та природних ресурсів України
до Державної регуляторної служби України,
третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Український центр поводження з відходами"
про визнання протиправними та скасування розпорядження,
за касаційною скаргою Міністерства екології та природних ресурсів України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року (у складі судді Качура І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року (у складі колегії суддів Ісаєнко Ю.А., Мельничука В.П., Земляної Г.В.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Міністерство екології та природних ресурсів України (далі також - Мінприроди, позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної регуляторної служби України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Український центр поводження з відходами» про визнання протиправними та скасування розпорядження, в якому просить:
- скасувати розпорядження Державної регуляторної служби України від 07 квітня 2017 року № 51 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, видане за результатом скарги ТОВ «УЦПВ» від 14 грудня 2016 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване розпорядження винесено з порушенням Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року № 466 та Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україні від 24 грудня 2014 року № 724.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що розпорядження від 07 квітня 2017 року № 51 видане Державною регуляторною службою України на підставі, в межах та у спосіб, визначених частиною першою статті 4 та частиною одинадцятою статті 5 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга надійшла до суду 28 грудня 2018 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гімона М.М. та Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/6225/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 28 лютого 2019 року.
Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що на підставі наказу Мінприроди від 20 вересня 2016 року № 345 "Про затвердження Плану-графіку планових перевірок додержання ліцензіатами ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами на IV квартал 2016 року" та Посвідчення (направлення) на право проведення перевірки від 10 листопада 2016 року № 34/16 було проведено планову перевірку з дотримання ТОВ «УЦПВ» Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами.
Під час проведення перевірки за фактичним місцем провадження ліцензійної діяльності було виявлено невідповідність матеріально-технічної бази заявленої при отриманні ліцензії з наявною на підприємстві, а саме відсутність: Дробарки ZМК 50/2x18.5 кВт; Апарат Керхер 1,181-300,0 К5,700, штаблера ручного гідравлічного.
На підставі викладеного 18 листопада 2016 року складено акт № 34/16-1 про виявлення недостовірних даних у документах, поданих ТОВ «УЦПВ» разом із заявою про отримання ліцензії та акт № 34/16 про проведення планової перевірки ТОВ «УЦПВ».
На підставі вказаних актів, Мінприроди на підставі пункту 7 частини другої статті 16 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» видало наказ від 23 листопада 2016 року № 434, яким анулювало ліцензію ТОВ «УЦПВ».
В подальшому, ТОВ «Український центр поводження з відходами» 14 грудня 2016 року подано скаргу до експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при державній регуляторній службі України.
Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування при державній регуляторній службі України 04 квітня 2017 року скаргу ТОВ «Український центр поводження з відходами» задовольнила та прийняла рішення про визнання наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 23 листопада 2016 року № 434 про анулювання ліцензії на право провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами ТОВ «Український центр поводження з відходами», ліцензія від 19 жовтня 2015 року № 371 таким, що був прийнятий з порушенням вимог законодавства у сфері ліцензування.
Так, Державна регуляторна служба України відповідно до частини одинадцятої статті 5 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» на підставі Рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України від 04 квітня 2017 року № 4.2 (протокол № 05-17) прийняла розпорядження від 07 квітня 2017 року № 51, яким встановила порушення Міністерством екології та природних ресурсів України:
- вимог Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02 березня 2015 року № 222-VІІІ, а саме:
1) пункту 7 частини другої, частини третьої статті 16: органом ліцензування неправомірно, та необґрунтовано застосовано підставу для анулювання, оскільки в акті перевірки не зазначено детальних фактів, їх обґрунтування, з посиланням на порушення вимог законодавства щодо виявлення недостовірних даних у документах, поданих суб'єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії, на момент подання суб'єктом господарювання заяви про отримання ліцензії (не є виявленням недостовірних даних у документах, поданих суб'єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії, зазначення у акті перевірки про не подання відомостей щодо приведення діяльності підприємства у відповідність до вимог Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року № 446, та зазначення порушення вимог вказаних Ліцензійних умов);
2) частини шостої статті 16: щодо оформлення рішення про анулювання ліцензії: в наказі Мінприроди від 23 листопада 2016 року № 434 не вказано:
реквізити рішення про видачу ліцензії; вид господарської діяльності, на провадження якого анулюється ліцензія;
підстави анулювання ліцензії (зазначено лише пункт 7 частини другої статті 16, але не вказано підставу: Акт про виявлення недостовірності даних у документах, поданих суб'єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії з реквізитами);
- вимог абзацу 2 частини другої статті 8 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» в частині обов'язку органу контролю повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом.
Не погоджуючись з вказаним розпорядженням Державної регуляторної служби України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права відмовлено в задоволенні його вимог. Зазначає, що згідно частини восьмої статті 5 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та пункту 3 розділу 3 Регламенту, апеляції розглядаються на засіданні Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування у строк, що не перевищує десяти календарних днів з дня одержання від органу ліцензування запитуваних документів стосовно оскаржуваного рішення. Документи, що стосуються оскаржуваного рішення були направлені Мінприроди до Державної регуляторної служби України електронною поштою та у друкованому варіанті 10 лютого 2017 року, таким чином строк розгляду апеляції мав становити - до 20 лютого 2017 року включно. Натомість рішення ухвалене експертно-апеляційною радою з питань ліцензування було прийнято з порушенням встановленого строку на його розгляд - 07 квітня 2017 року. Судами першої та апеляційної інстанцій дану обставину в повному обсязі не досліджено, однак зазначено, що позивачем даний факт не доведено.
04 лютого 2019 року на адресу суду надійшов відзив Державної регуляторної служби України на касаційну скаргу Міністерства екології та природних ресурсів України, в якому зазначено, що касаційна скарга позивача не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, оскільки, не містить обґрунтування у чому полягає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а лише відображає позицію скаржника щодо незгоди із рішенням судів попередніх інстанцій, можливості їх оскарження та фактично дублює позицію, викладену у позовній заяві та апеляційні скарзі. Окрім того, касаційна скарга та матеріали справи не містять доказів, що свідчать про неповноту судового розгляду, необ'єктивність та невірну оцінку обставинам справи, а висновки судів засновані на доказах, досліджених в судових засіданнях, яким надана належна оцінка. Також, відповідач у відзиві просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
О5 лютого 2019 року на адресу суду надійшов відзив ТОВ «Український центр поводження з відходами» на касаційну скаргу Міністерства екології та природних ресурсів України, в якому зазначено, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;