Постанова
Іменем України
28 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 461/2944/16-к
провадження № 51-2512км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Могильного О.П., Наставного В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Бражника М.В.,
прокурора Опанасюка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ГавенкаБ.І. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140050001290, за обвинуваченням
ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу 09 березня 2016 року вироком Личаківського районного суду м. Львова від 09 березня 2016 року за ч. 1 ст. 383, ч. 1 ст. 384 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців та на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 296 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Галицького районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за: ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки; ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки .
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вищезазначених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК України, за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного даним вироком, невідбутих частин покарання за вироками Франківського районного суду м. Львова від 12 лютого 2016 року та Личаківського районного суду м. Львова від 09 березня 2016 року остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України постановлено зарахувати ОСОБА_2 у строк покарання строк попереднього ув'язнення в період з 02 вересня 2016 року по день набрання вироком законної сили включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винним в тому, що 26 березня 2016 року, у період часу з 16.30 по 17.30, він та ОСОБА_3, перебуваючи на пл. Галицькій у м. Львові, групою осіб, діючи умисно, з хуліганських мотивів та з мотивів явної неповаги до установлених норм поведінки, нехтуючи елементарними правилами моральності та добропристойності, усвідомлюючи те, що перебувають в громадському місці, грубо порушуючи громадський порядок, з особливою зухвалістю, під надуманим дріб'язковим приводом вчинили конфлікт з ОСОБА_4 Під час конфлікту вони відкрито, в присутності перехожих, шарпали потерпілого за одяг, знущались над ним, ображали та висловлювались до нього нецензурною лайкою, наносили удари по обличчю. Після чого, провівши ОСОБА_4 до скверу біля церкви Св. Андрія, що по вул. Сербській у м. Львові, силоміць намагались силою поставити його на коліна. Вказаними діями потерпілому були заподіяні синці в ділянці лівого ока та на губах, садно в ділянці лівого ока, що відносяться до легкого тілесного ушкодження.
Крім цього, 26 березня 2016 року, у період часу з 17.30 до 18:18, ОСОБА_2, перебуваючи у сквері біля церкви Св. Андрія, що на вул. Сербській у м. Львові, діючи з умислом на відкрите заволодіння чужим майном, що виник раптово, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, застосовуючи до ОСОБА_4 насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, нанісши удар рукою в обличчя, а також погрожуючи застосуванням такого насильства, схилив ОСОБА_4 слідувати до банкомату. По дорозі відкрито заволодів грошовими коштами у сумі 100 грн., які потерпілий мав при собі. А також відкрито заволодів грошовими коштами у сумі 1000 грн., які ОСОБА_4 на вимогу ОСОБА_2 зняв з банкомата ПАТ «Укрексімбанк», що знаходиться у приміщенні ПАТ «Укрексімбанк» на пл. Міцкевича, 4 у м. Львові. Вказаним діями ОСОБА_2 потерпілому було спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 1100 грн.
За зазначеним вироком також засуджено ОСОБА_3, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржуються.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. При цьому зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належну оцінку доводам його апеляційної скарги про недоведеність вини його підзахисного у вчиненні інкримінованих злочинів. Стверджує, що всупереч положенням ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції повторно не оглянув відеозаписи з камер спостереження, не допитав потерпілого, свідків. Вказує, що апеляційним судом при судовому розгляді кримінального провадження порушено вимоги ч. 1 ст. 319 КПК України. Крім того, стверджує про не зарахування судом апеляційної інстанції ОСОБА_2 на час винесення ухвали в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Стаття 434 КПК України передбачає, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винність засудженого ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 296 КК України за обставин встановлених с