Постанова
іменем України
27 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 753/19835/14-к
провадження № 51-6192км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Стороженка С.О.,
суддів Макаровець А.М., Шевченко Т.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Крохмаль В.В.,
прокурора Пономарьової М.С.,
захисника Лисака О.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну прокурора,
який брав участь у розгляді кримінального провадження, в суді
апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва
від 13 лютого 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100000001059, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Прилуки Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 369-2 КК
до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.
За обставин, установлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він, займаючи відповідно до наказу від 1 липня 2013 року посаду провідного спеціаліста сектору реєстрації заяв/запитів і видачі документів другого відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, маючи 13-й ранг державного службовця, одержав неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішення державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_3, уповноваженим
на виконання функцій держави, при розгляді останнім заяв представника
за довіреністю Української товарної біржі «Національні ресурси» ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав за таких обставин.
Так, 19 червня 2014 року представник за довіреністю Української товарної біржі «Національні ресурси» ОСОБА_4 через Центр надання адміністративних послуг, розташований на вул. Бажова, 11/8 у м. Києві, подав заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, які було прийнято провідним спеціалістом реєстраційної служби Головного управління юстиції
у м. Києві ОСОБА_2 за реєстраційними номерами 7085458 та 7084581 щодо проведення державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення, розташовані відповідно на АДРЕСА_5
та АДРЕСА_7 за суб'єктом - Територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради.
За результатами розгляду зазначених заяв головний спеціаліст реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві - державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_5 виніс рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень від 24 червня 2014 року за № 14006958
і № 14005402 щодо права власності на зазначені нежитлові приміщення
за Територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради.
25 липня 2014 року ОСОБА_4 під час телефонної розмови
з ОСОБА_2 повідомив останнього про факт відмови в реєстрації речових прав на нерухоме майно. У свою чергу ОСОБА_2, маючи на меті отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_4 за здійснення впливу на прийняття рішення державним реєстратором прав на нерухоме майно, який буде уповноваженим на розгляд про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, повідомив співрозмовнику про необхідність подання заяв
про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до Центру надання адміністративних послуг Головного управління юстиції в м. Києві.
Цього ж дня ОСОБА_4 за пропозицією ОСОБА_2 подав
до Центру надання адміністративних послуг реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві заяви про державну реєстрацію прав
та їх обтяжень, прийняті 25 липня 2014 року за реєстраційними номерами 7534890, 7535777 та 7535375, щодо проведення державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення, розташовані відповідно
на АДРЕСА_5, АДРЕСА_8
у м. Києві за Територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради.
У подальшому ОСОБА_2, будучи працівником реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, дізнавшись про розгляд заяв
про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поданих ОСОБА_4
та прийнятих 25 липня 2014 року за вищевказаними реєстраційними номерами державним реєстратором прав на нерухоме майно
ОСОБА_3, з метою отримання неправомірної вигоди вирішив вплинути на прийняття останнім рішення про проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за зазначеними заявами.
Одночасно ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_4, що за прийняття державним реєстратором прав на нерухоме майно рішення про
реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснене шляхом впливу на останнього, та отримання відповідних документів йому необхідно сплатити неправомірну вигоду в розмірі 5000 доларів США.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_4, маючи контактні дані ОСОБА_3, ОСОБА_6 шляхом надсилання повідомлень через інтернет-месенджер
«КІК», здійснення телефонних дзвінків почав здійснювати вплив на прийняття останнім рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за зазначеними вище заявами про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вказуючи ОСОБА_3, яким чином та у якій формі повинні бути прийняті вказані рішення.
В подальшому за результатами розгляду зазначених заяв державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_3 винесено: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 липня 2014 року № 14826713 щодо права власності на нежитлове приміщення (група приміщень 68) (літ. А) загальною площею 81,2 за адресою: АДРЕСА_2;
рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 липня 2014 року № 14823364 щодо права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3; рішення про державну реєстрацію
прав та їх обтяжень від 31 липня 2014 року № 14824933 щодо права
власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 за - Територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради.
Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно», постанови Кабінету міністрів України від
17 жовтня 2013 року № 868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх і обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» та встановленого
в реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Києві порядку передачі документів після прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень оригінали документів на підставі яких було прийнято рішення про державну реєстрацію, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та свідоцтва про право власності на нерухоме майно
за заявами ОСОБА_4 було направлено до Центру надання адміністративних послуг реєстраційної служби Головного управління юстиції
у м. Києві, розташованого на вул. Бажова, 11/8 у м. Києві, в приміщенні якого ОСОБА_2, перебуваючи на посаді провідного спеціаліста сектору реєстрації заяв/запитів і видачі документів Головного управління юстиції
у м. Києві, узяв зазначені вище документи для подальшої
передачі представнику за довіреністю Української товарної біржі
«Національні ресурси» ОСОБА_4 з метою отримання від останнього неправомірної вигоди за вчинення ним впливу на прийняття державним реєстратором прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права власності на вказані нежитлові приміщення.
У подальшому, 31 липня 2014 року приблизно о 20:40, в м. Києві
(вул. Княжий затон, 2) ОСОБА_2, перебуваючи у салоні автомобіля марки «Scoda Octavia» (д.р.з. НОМЕР_1), одержав від ОСОБА_4 кошти в сумі 60 000 грн як неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішень державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 липня 2014 року №14826713,
№ 14823364, № 14824933 щодо права власності на нежитлові
приміщення на АДРЕСА_5, АДРЕСА_6 за Територіальною громадою
м. Києва в особі Київської міської ради.
У свою чергу ОСОБА_2 в салоні вищезазначеного транспортного засобу передав ОСОБА_4 технічні паспорти на вказані приміщення,
які були підставами для прийняття рішення про державну
реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а також витяги з
Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та свідоцтва про право власності на нерухоме майно на нежитлові
приміщенні за вищевказаними адресами.
Цього ж дня у період з 22:27 до 23:39 год. у м. Києві (вул. Шовковична, 39/1)
в результаті проведення огляду автомобіля марки «Scoda Octavia» (д.р.з. НОМЕР_1) було виявлено та вилучено грошові
кошти в сумі 60 000 грн, при освітленні яких УФ-освітлювачем виявлено
характерне світіння зелено-жовтого кольору люмінесцентного походження.
Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 13 лютого 2018 року вирок суду
першої інстанції щодо ОСОБА_2 скасував, а кримінальне провадження
закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального
кодексу України (далі - КПК) у зв'язку з невстановленням
достатніх доказів для доведення винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, і вичерпанням можливості їх отримати.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить на підставі, передбаченій пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції, залишивши поза увагою докази, досліджені місцевим судом і визнані ним належними, допустимими та достатніми, необґрунтовано скасував вирок Дарницького районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року щодо ОСОБА_2 та неправомірно закрив кримінальне провадження
на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого
ч. 2 ст. 369-2 КК, і вичерпанням можливості їх отримання.
Вказує, що досудове розслідування було проведено з дотриманням вимог КПК.
Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК. Суд не зазначив достатніх мотивів щодо
визнання окремих доказів недопустимим чи неналежними, а також щодо недостатності доказів для визнання винуватості ОСОБА_2
Захисник - адвокат Лисак О.М. подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, в якому просить ухвалу Апеляційного суду м. Києва від
13 лютого 2018 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, і просила її задовольнити, скасувавши ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2018 року щодо ОСОБА_2 і призначити
новий розгляд кримінального провадження у цьому суді.
Захисник Лисак О.М. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, навів аргументи щодо
законності й обґрунтованості ухвали суду апеляційної інстанції і просив залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Мотиви суду
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги та перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України
про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається,
що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції при здійснені правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.
За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також
на припущеннях.
Згідно зі ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню,
доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом,
і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
З матеріалів провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2, провів судовий розгляд цього кримінального провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, виходячи із засад
їх допустимості, достатності, достовірності та належності, аналізуючи
їх у сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції
не дотримався положень кримінального процесуального закону
під час судового розгляду кримінального провадження відносно
ОСОБА_2 та ухвалив вирок, який обґрунтував доказами,
що є недопустимими.
Як убачається з вироку, ОСОБА_2 був визнаний винним в одержанні неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК.
Свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні цього злочину суд першої інстанції обґрунтував наданими стороною обвинувачення та наведеними у вироку доказами, а саме: показаннями свідка ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12; даними, що містяться у протоколах освідування особи від 31 липня 2014 року, огляду місця події
від 31 липня 2014 року, огляду та вручення грошових коштів від 31 липня
2014 року з додатками у вигляді ксерокопій 120-ти грошових купюр, у протоколі за результатами виконання постанови від 31 липня 2014 року №21/2-1737т про проведення контролю за вчиненням злочину від 1 серпня 2014 року, відповідно до якого 31 липня 2014 року за участю спеціаліста та в присутності понятих з метою проведення контролю за вчиненням злочину було оглянуто грошові кошти у кількості 120-ти купюр номіналом по 500 грн і ці дії зафіксовано протоколом та висновком експерта №850 хс від 5 вересня 2014 року.
Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що зазначені докази не можуть бути визнані достатніми для підтвердження винуватості ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині через недопустимість ряду доказів, які покладені в основу вироку, оскільки суд першої інстанції провівши аналіз зазначених доказів, не оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Здійснення перевірки доказів на їх допустимість, якщо сторона захисту ставить їх під сумнів, є обов'язком суду, з чого випливає й необхідність дослідження дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, рішення про розсекречування яких відповідно до ч. 1 ст. 255 КПК
та п. 5.9 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листопада 2012 року №114/1042/516/1199/936/1687/5, приймає прокурор.
У випадку відмови прокурора прийняти рішення про розсекречування, зокрема й ухвали слідчого судді, у вип