Постанова
Іменем України
27 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 739/1389/15-ц
провадження № 61-7856св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Харечко Л. К., Лакізи Г. П., Скрипки А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення.
Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 07 серпня 2017 року до участі у справі була залучена ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
ОСОБА_2 обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона є новим власником житлового будинку по АДРЕСА_1, який успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_1 Її покійний чоловік дозволив відповідачам як членам сім'ї їх сина ОСОБА_5 тимчасово проживати у вказаному будинку. На початку 2015 року сім'я ОСОБА_5 розпалася, після чого їх син став жити за іншою адресою. Її колишня невістка та внук відмовляються добровільно виселитися із спірного житла, хоча у них відсутні будь-які підстави для проживання у ньому. З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просила виселити відповідачів із вказаного житлового будинку.
Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2017 року у складі судді Іващенка А. І. позов задоволено. Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з житлового будинку по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач як власник житлового будинку може вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження своїм майном, зокрема й тих, що створюють відповідачі, які не є членами її сім'ї. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не укладали з ОСОБА_2 договорів найму чи оренди житла, у зв'язку з чим вони є тимчасовими мешканцями і в силу свого статусу підлягають примусовому виселенню без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що у 1998 році відповідачі вселилися у спірний будинок як члени сім'ї сина власника майна і за час проживання вели з ним спільне господарство, підтримували житло в належному стані, тобто були пов'язані спільним побутом. Житловий будинок, в якому зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_4, є непридатним для проживання, оскільки використовується як підсобне приміщення. Іншого житла на праві власності або на праві користування відповідачі не мають. Отже, висновки місцевого суду про те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вселилися до будинку без згоди і дозволу власників майна, не є членами їх сім'ї та не ведуть з ними спільного господарства, у зв'язку з чим не мають права користування будинком, не відповідають дійсним обставинам справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У грудні 2017 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 листопада 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що вона та її покійний чоловік ніколи не проживали з відповідачами у спірному житлі та не вели з ними спільного господарства. ОСОБА_1 як попередній власник майна дозволив проживати їх сину ОСОБА_5 разом з його сім'єю у житловому приміщенні лише тимчасово. Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_5 виселився з будинку, тоді як колишні члени його сім'ї (відповідачі) продовжують у ньому проживати.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
30 березня 2018 року справа № 739/1389/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (Перейти до повного тексту