Постанова
Іменем України
28 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 362/4877/16-ц
провадження № 61-23319св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області в інтересах держави,
відповідачі: Васильківська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2016 року в складі судді Корнієнка С. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2017 року в складі колегії суддів: Білоконь О. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У жовтні 2016 року заступник керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Васильківської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_4 про визнання недійсним розпорядження органу влади та договору оренди землі.
Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 13 лютого 2002 року затверджено проект відведення земельної ділянки, загальною площею 48,92 га, яка передавалась ОСОБА_4 для організації фермерського господарства з метою ведення ставково-рибного господарства на території Яцьківської сільської ради Васильківського району Київської області.
На підставі вказаного розпорядження між Васильківською районною державною адміністрацією Київської області та ОСОБА_4 16 травня 2002 року укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 50 років.
Прокурор посилався на те, що під час надання у користування ОСОБА_4 цієї земельної ділянки Васильківська районна державна адміністрація Київської області діяла несумлінно та з порушенням вимог земельного законодавства.
Так, спірна земельна ділянка включала землі лісового та водного фондів, землі сільськогосподарського призначення, однак землі передані в оренду для ведення ставково-рибного господарства. Проте таке цільове призначення не передбачено земельним законодавством. Крім того, у проекті відведення земельної ділянки ОСОБА_4 були відсутні погодження органів, що надають лісові землі у користування.
Також прокурор вказував на відсутність державної реєстрації за період з 2002 року до 2016 року фермерського господарства «Вітання», засновником якого є ОСОБА_5, для організації діяльності якого передавалась у користування спірна земельна ділянка.
Укладений договір оренди земельної ділянки не містив усіх істотних умов, передбачених статтею 14 Закону України «Про оренду землі», зокрема, дані щодо цільового призначення, умов використання та збереження якості землі.
На підставі викладеного заступник керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області в інтересах держави просив визнати недійсними розпорядження Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 13 лютого 2002 року № 54 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки, яка передається в оренду ОСОБА_4 для організації фермерського господарства по веденню ставково-рибного господарства із земель запасу Яцьківської сільської ради» та договір оренди земельної ділянки від 16 травня 2002 року, укладений між Васильківською районною державною адміністрацією Київської області та ОСОБА_4, на земельну ділянку площею 48,92 га для ведення ставково-рибного господарства, яка розташована на території Яцьківської сільської ради Васильківського району Київської області за межами населеного пункту.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час надання у користування ОСОБА_4 спірної земельної ділянки та укладення договору її оренди Васильківська районна державна адміністрація Київської області діяла з порушенням вимог чинного законодавства, однак позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що 18 січня 2013 року Васильківська міжрайонна прокуратура Київської області подала інший позов до суду в інтересах держави в особі Васильківської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_4, де прокурор зазначив про обізнаність щодо оскаржуваного розпорядження від 13 лютого 2002 року № 54 і просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 16 травня 2002 року та повернути цю земельну ділянку.
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник прокурора Київської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що про порушення земельного законодавства органам прокуратури стало відомо лише у 2016 році за результатами перевірки, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в Київській області, тому строк позовної давності позивачем не пропущено. Судами залишено поза увагою, що під час проведення перевірки у 2012 році питання законності надання в оренду відповідачу земельної ділянки не досліджувалося. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що прокурор до 2016 року міг дізнатися про порушення відповідачами земельного законодавства.
У липні 2017 року ОСОБА_4 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у суді першої інстанції. Прокурор не надав доказів, що він не знав та не міг дізнатися про порушення відповідачами законних прав та інтересів держави до 2016 року. Так, держава в особі її виконавчого органу (Васильківської районної державної адміністрації Київської області) дізналась про винесення спірного розпорядження № 54 та укладення договору оренди 13 грудня 2002 року та 16 травня 2002 року відповідно. Також держава повторно дізналася про порушення свого права 17 травня 2002 року під час реєстрації договору оренди.
Безпідставними є доводи прокурора про початок відліку позовної давності з 2016 року, коли Державна інспекція сільського господарства Київської області дізналась про наявність оскаржуваного договору оренди земельної ділянки, оскільки відповідно до листа Яцьківської сільської ради Васильківського району Київської області вказана інспекція 11 вересня 2012 року склала акт, зі змісту якого вбачать її обізнаність про спірний договір оренди, відповідно, вона не могла не знати про оскаржуване розпорядження.
ОСОБА_4 також вказував, що на початку 2013 року на його адресу надійшла копія позовної заяви Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області від 18 січня 2013 року, відповідно до якої прокурор знав про розпорядження Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 13 лютого 2002 року № 54 та просив визнати недійсним догорів оренди земельної ділянки від 16 травня 2002 року, який є предметом цього спору.
14 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Судами встановлено, що розпорядженням Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 13 лютого 2002 року № 54 затверджено проект відведення земельної ділянки загальною площею 48,92 га, яка передавалась ОСОБ