Постанова
Іменем України
13 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 752/20739/15-ц
провадження № 61-11967св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_6, на ухвалу Голосіївського районного суду
м. Києва від 19 жовтня 2016 року у складі судді Ладиченко С. В., рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року у складі судді Ладиченко С. В. та рішення апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2017 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 належала його сину ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 жовтня
1997 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7 помер.
Після його смерті, 12 вересня 1998 року державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Патрієвою Ю. П. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1, яку у рівних частках успадкували він, його дружина ОСОБА_9 та син померлого
ОСОБА_10
21 квітня 2003 року його дружина ОСОБА_9 склала заповіт, відповідно
до якого 1/3 частину вказаної квартири вона заповіла онуку
ОСОБА_10
ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_9 померла.
У жовтні 2014 року, у зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів, її онук ОСОБА_10 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про визнання права власності на спадкове майно.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року за ОСОБА_10 визнано право власності за заповітом після смерті ОСОБА_9 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1
у м. Києві.
ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_10 помер.
Після смерті ОСОБА_11 він звернувся до Другої київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.
У вересні 2015 року державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Абісовою Т. Ф. винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю реєстраційного посвідчення на правовстановлюючих документах на спадкове майно.
09 грудня 2015 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що 17 жовтня 2015 року державним реєстратором було вчинено запис про те, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія
та номер: 5-8413, виданий 23 березня 1999 року державним нотаріусом Восьмої київської державної нотаріальної контори Остролуцькою О. М.
Зазначав, що договорів на відчуження вказаної квартири у 1999 році ні він, ні його дружина ОСОБА_9, ні онук ОСОБА_10 не укладали, підписи на вказаному документі є підробленими, він у встановлений законом строк прийняв спадщину після смерті ОСОБА_10, спірна квартира вибула з його володіння поза його волею, просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати її у ОСОБА_4 на свою користь.
Також зазначав, що з приводу неправомірного заволодіння належною йому квартирою на підставі підробленого договору купівлі-продажу Голосіївським ГУ Національної поліції в м. Києві розслідується кримінальне провадження № 12016100010000290.
Після реєстрації 17 жовтня 2015 року права власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 1999 року, ОСОБА_4 відчужив указану квартиру ОСОБА_5
У березні 2016 року йому стало відомо, що ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу від 05 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. відчужила спірну квартиру ОСОБА_3
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_2 збільшив свої позовні вимоги та просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 23 березня 1999 року укладений між нимОСОБА_9, ОСОБА_15 та ОСОБА_4, витребувати квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на його користь, а також визнати за ним право власності на вказану квартиру.
02 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання правомірності набуття майна у власність.
ОСОБА_3 просила суд визнати, що з 05 березня 2016 року спірна квартира перебуває у її законному володінні, як правомірно набута на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного між нею та ОСОБА_5
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року вказані позови було об'єднано в одне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи:
ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правомірності набуття майна у власність залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою належним чином повідомленої ОСОБА_3 про день і час судового засідання та ненадання заяви про розгляд справи за її відсутності.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Витребувано у ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 75,1 кв. м, житловою площею 42,1 кв. м, на користь ОСОБА_2
Визнано право власності на вказану квартиру за ОСОБА_2
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 23 березня
1999 року укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_15 та ОСОБА_4
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що достатніми та допустимими доказами було доведено ту обставину, що власниками спірної квартири були ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_15 жодних договорів на відчуження вказаної квартири у 1999 році вони неукладали, волевиявлення на її продаж у останніх не було. Крім цього, ОСОБА_15 станом на березень 1999 року був малолітньою особою та не мав необхідного обсягу дієздатності на час його укладення, тому є підстави для визнання вказаного договору купівлі-продажу квартири недійсним.
Враховуючи ту обставину, що позивач позбавлений можливості у нотаріальному порядку отримати свідоцтво про право на спадщину за законом та зареєструвати своє право власності, яке заперечується новим її власником, то позов про визнання за позивачем права власності на спірне майно та його витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 є обґрунтованим.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2016 року в частині витребування квартири АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також в частині розподілу судових витрат скасовано.
Ухвалено в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про витребування квартири АДРЕСА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що задовольняючи позов в частині визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 23 березня 1999 року недійсним, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що продавцем за вказаним договором вказано в тому числі ОСОБА_15, який народився ІНФОРМАЦІЯ_6 року, і на той час не мав необхідного обсягу дієздатності на час його укладення.
Оскільки запис в реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії, а бланк серії ААР № 256912 є унікальним та виготовляється лише в одному екземплярі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 було зареєстровано на підставі підробленого договору купівлі-продажу квартири від 23 березня 1999 року.
Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_2 позбавлений можливості у нотаріальному порядку отримати свідоцтво про право на спадщину за законом та зареєструвати своє право власності, яке заперечується новим її власником, вважав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про визнання за ОСОБА_2 права власності на спірне майно та його витребування з незаконного володіння ОСОБА_3
Разом з тим, зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку у частині задоволення позову ОСОБА_2 про витребування спірної квартири у ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки останні на час ухвалення судового рішення не були її власниками і спірна квартира також не перебувала у їх володінні, тому позов в цій частині є необґрунтованим.
Крім того, зазначив, що оскількипозивач за зустрічним позовом
ОСОБА_3, або її законний представник повторно не з'явилися в судове засідання, за відсутності заяв про розгляд справи без їх участі, тому, вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення вказаного позову без розгляду відповідно до пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та задовольнити її зустрічні позовні вимоги про визнання за нею права власності на спірну квартиру .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну № № 752/20739/15-ц з Голосіївського районного суду м. Києва.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року справу за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_16, про визнання правомірності набуття майна у власність призначено до розгляду.
У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
03 березня 2018 року справа надійшла з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що фактично предметом спору у цій справі є право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка за відплатними угодами правомірно перебувала у власності з 23 березня 1999 року у ОСОБА_4, з 17 грудня 2015 року у ОСОБА_5, а з 05 березня 2016 року вказана квартира перебуває у її власності, але на яку 23 грудня 2015 року у судовому порядку заявив претензії первісний позивач у справі ОСОБА_2
Зазначала, що ні її, ні ОСОБА_4, ОСОБА_5 про вказаний позов судом повідомлено не було, що фактично позбавило їх права на судовий захист своїх інтересів.
Також зазначала, що ОСОБА_2 звернувся з позовом про визнання за ним права власності на спірну квартиру та про витребування квартири із чужого незаконного володіння на свою користь від ОСОБА_4
23 березня 2016 року ОСОБА_5, а 23 травня 2016 року її судом було залучено відповідачами у справі.
15 січня 2016 року суд першої інстанції наклав арешт на спірну квартиру за заявою ОСОБА_2 без повідомлення її власників та при відсутності у суду на час вирішення цього питання допустимих письмових доказів, щодо дійсних власників спірної квартири на цей час.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року її зустрічні позовні вимоги було прийнято до розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2
Вважала, що ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову
ОСОБА_2 суд вийшов за межі позовних вимог, визнання недійсним договору купівлі-продажу, який було укладено 23 березня 1999 року між ОСОБА_2, ОСОБА_9, та ОСОБА_15 з однієї сторони та ОСОБА_4 з іншої сторони, який було належно посвідчено та зареєстровано нотаріусом.
Також вважала, що суд першої інстанції необґрунтовано залишив її зустрічні позовні вимоги без розгляду, а суд апеляційної інстанції в цій частині без змін.
Зазначала, що ОСОБА_2 на час звернення до суду не був власником спірної квартири та вона не вибувала з його володіння без його відому та волі, що підтвердженого судовими рішенням у справі № 752/17183/15-ц, що набрали законної сили, якими ОСОБА_2 відмовлено у визнані за ним права власності в порядку спадкування на спірну квартиру, після смерті ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року.
Вважала, що вона є законним власником спірної квартири і з 05 березня 2016 року спірна квартира перебуває у її законному володінні, право власності на яку вона набула правомірно на підставі відплатної нотаріально посвідченої угоди.
Вона набула спірну квартиру у власність у попереднього законного власника цього майна - у ОСОБА_5, яка мала законне право на відчуження спірної квартири.
Також вважала, що відсутні законні підстави для позбавлення її права власності на спірну квартиру шляхом задоволення віндикаційного позову ОСОБА_2 про витребування спірної квартири з її володіння.
Зазначала, що є усі достатні та законні підстави визнати її право власності на спірну квартиру, яку вона набула на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05 березня 2016 року, та який оспорюється ОСОБА_2
Заперечення позивача на касаційну скаргу
У липні 2017 року ОСОБА_2 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було подано заперечення на касаційну скаргу, в якому в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3 просив відмовити, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 вересня 1998 року державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Патрієвою Ю. П. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 та належала ОСОБА_7, померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 року, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 жовтня 1997 року. Спадкоємцями вказаного майна у рівних частинах зазначено його батьків - позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_9, а також сина ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8 т.1).
У інформаційній довідці Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 21 вересня 2015 року КВ-2015 № 31703 зазначено, що 1/3 частина квартири АДРЕСА_1, зареєстрована на ім'я ОСОБА_15 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Другою київською державною нотаріальною конторою 12 вересня 1998 року № 7-2778.
21 квітня 2003 року ОСОБА_9 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Сімнадцятої київської державної нотаріальної контори Коробановою О. В., за яким належну їй на праві власності частину квартири під АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_15 (а.с. 209 справи № 752/17183/15-ц).
ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_9 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданому Відділом реєстрації смерті у м. Києві 19 травня
2003 року (а.с. 201 справи № 752/17183/15-ц).
Відповідно до Розпорядження Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 23 червня 2003 року № 650, у зв'язку зі смертю ОСОБА_9, опікуна неповнолітнього ОСОБА_15, опікуном над неповнолітнім онуком ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначено ОСОБА_2 (а.с. 214 прави № 752/17183/15-ц).
Після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина на 1/3 частину квартири
АДРЕСА_1
(а.с. 10 т. 1).
16 грудня 2011 року ОСОБА_10 зареєстрував шлюб з ОСОБА_18, прізвище чоловіка після державної реєстрації шлюбу змінено на ОСОБА_10 (а.с. 230 справи № 752/17183/15-ц).
23 вересня 2014 року ОСОБА_10 звернувся до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом - частини квартири, яка знаходиться у АДРЕСА_1 (а.с. 226 справи №752/17183/15-ц).
Постановою державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори від 23 вересня 2014 року Лозко-Аєскову В. В. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_9 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на квартиру (а.с.227 справи № 752/17183/15-ц).
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року, ухваленим у справі №752/17382/14-ц, визнано за ОСОБА_10 право власності в порядку спадкування за заповітом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 10-13 т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_10 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 20 березня 2015 року Відділом реєстрації смерті у м. Києві Головного управління юстиції у м. Києв