Постанова
Іменем України
27 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 2-478-09
провадження № 61-7598св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічними позовами) - ОСОБА_1,
позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним та за зустрічним позовами) - ОСОБА_2,
позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним та за зустрічним позовами) - ОСОБА_3,
відповідачі за первісним та за зустрічними позовами: Товариство з обмеженою відповідальністю «Злагода», Товариство з обмеженою відповідальністю «РИВ.А.ХОЛДИНГ», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 жовтня 2009 року у складі судді Швець В. М. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи до Товариства з обмеженою відповідальністю «Злагода»(далі - ТОВ «Злагода»), Товариства з обмеженою відповідальністю«РИВ.А.Холдинг» (далі - ТОВ «РИВ.А.Холдинг»), ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу розірваним, визнання недійсним договору оренди, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначення порядку володіння та користування майном, стягнення 1/6 частини прибутку від експлуатації порому, відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 01 березня 2004 року загальними зборами засновників ТОВ «Злагода» було вирішено реалізувати засновникам за залишковою балансовою вартістю частину майна товариства. На підставі статуту товариства і вказаного рішення між ТОВ «Злагода» як продавцем в особі голови ОСОБА_4 та ним було укладено договір купівлі-продажу від 01 квітня 2004 року № 37, за яким він придбав 1/6 частини порому залишковою балансовою вартістю 3 326 грн. Решта 5/6 частин порому за аналогічними договорами були відчужені іншим засновникам товариства ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 23 червня 2004 року між усіма власниками порому як продавцями та ТОВ «РИВ.А.Холдинг» як покупцем було укладено договір купівлі-продажу № 19/КП, згідно з яким пором продано вказаному товариству за 12 000 грн. Однак протягом двох місяців з дня укладення цього договору покупець не сплатив кошти, що згідно з умовами договору має своїм наслідком втрату його чинності. Однак 01 липня 2004 року між ТОВ «РИВ.А.Холдинг» як орендодавцем та ТОВ «Злагода» як орендарем було укладено договір оренди порому № 016/Р, за яким ТОВ «РИВ.А.Холдинг» передало, а ТОВ «Злагода» прийняло в оренду паром вартістю 12 000 грн на п'ять років із встановленою орендною платою 750 грн на рік. З того часу він позбавлений можливості користуватися поромом, 1/6 частина прибутку від оренди якого йому не виплачувалася. Договір оренди порому є недійсним, оскільки на час його укладення і надалі ТОВ «РИВ.А.Холдинг» не було власником порому, а його власники не передавали пором ні зазначеному товариству, ні ТОВ «Злагода». Тобто пором знаходився у володінні та користуванні ТОВ «Злагода» незаконно. Відмовою відповідачів у поверненні порому та невиплатою прибутку йому завдано моральної шкоди. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати розірваним договір купівлі-продажу порому від 23 червня 2004 року № 19/КП з 25 серпня 2004 року; визнати недійсним договір оренди порому від 01 липня 2004 року № 016/Р; зобов'язати ТОВ «Злагода» повернути пором його власникам; визначити порядок користування поромом, надавши йому право користування ним кожного шостого дня; стягнути з ТОВ «Злагода» на його користь 1/6 частину прибутку від експлуатації порому з 01 квітня 2004 року по даний час; стягнути з відповідачів на його користь на відшкодування моральної шкоди 1 700 грн та судові витрати.
У липні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Злагода», ТОВ «РИВ.А.Холдинг», ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу розірваним, визнання недійсним договору оренди, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначення порядку володіння та користування майном. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на ті ж обставини, що і ОСОБА_1 та просив: визнати розірваним договір купівлі-продажу порому від 23 червня 2004 року № 19/КП з 24 серпня 2004 року; визнати недійсним договір оренди порому від 01 липня 2004 року № 016/Р; зобов'язати ТОВ «Злагода» повернути пором його власникам; визначити порядок користування поромом, надавши йому право володіння і користування ним кожного шостого дня.
У липні 2008 року ОСОБА_9 також звернувся до суду з зустрічним позовом до ТОВ «Злагода», ТОВ «РИВ.А.Холдинг», ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_7 про визнання договору розірваним, визнання недійсним договору оренди, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначення порядку володіння та користування майном. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_9 посилався на ті ж обставини, що і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і просив: розірвати договір купівлі-продажу порому від 23 червня 2004 року № 19/КП з 24 серпня 2004 року; визнати недійсним договір оренди порому від 01 липня 2004 року № 016/Р; зобов'язати ТОВ «Злагода» повернути пором його власникам; визначити порядок користування поромом, надавши йому право володіння і користування ним кожного шостого дня.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 жовтня 2009 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1, ТОВ «Злагода», ОСОБА_4, ОСОБА_8 Ф, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за умовами якої: 1. ОСОБА_7 зобов'язався щомісячно виконувати безоплатно дві ходки перевозки поромом, але не менше 12 ходок в рік в обидві сторони вантажу на острів «Кислицький», який належить ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_2 кожному - безоплатно. 2. У випадку відчуження порому, передачі його в оренду іншим особам на нового власника або орендаря розповсюджується попередній пункт даної мирової угоди. 3. Ця мирова угода діє безстроково до закінчення строку експлуатації порому ВНЛ 02-24К та його утилізації. Провадження у справі закрито.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що мирова угода не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8 відхилено. Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 жовтня 2009 року про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду про наявність правових підстав для визнання мирової угоди та закриття провадження у справі відповідають зібраним доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У листопаді 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 жовтня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2017 року і передати питання про визнання мирової угоди на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що сторонами у справі були дев'ять осіб, а мирова угода укладена між шістьма особами і щодо частини заявлених позивачами вимог, а тому підстави для закриття провадження за всіма позовними вимогами були відсутні. ОСОБА_1, ОСОБА_6 не підписували мирову угоду, а тому в місцевого суду не було підстав для її визнання. Судом першої інстанції не перевірено повноважень сторін на укладання мирової угоди та не розглянуто всіх позовних вимог.
У квітні 2018 року ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, посилаючись на те, що скарга є необґрунтованою. Після набрання законної сили ухвалою про визнання мирової угоди він виконував покладені на нього обов'язки, визначені ухвалою. Доводи скарги про те, що ОСОБА_11. та ОСОБА_6 не підписували мирової угоди, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявні проекти цієї угоди, підписані зазначеними особами. Відсутність будь-яких дій з боку заявників, пов'язаних з вирішенням позовів, свідчать про те, що ОСОБА_11., ОСОБА_6, ОСОБА_2 зверталися до суду із заявами про часткову відмову від позовів, часткове залишення позовів без розгляду та визнання мирової угоди. Сторони фактично прийняли умови мирової угоди та виконували їх. Він не підписував касаційну скаргу та не звертався з нею до суду касаційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
29 березня 2018 року справа № 2-478-09 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,