Постанова
Іменем України
27 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 203/1931/16-ц
провадження № 61-21015св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., КурилоВ. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
третя особа - П'ята Дніпропетровська державна нотаріальна контора
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 жовтня 2016 року у складі судді Католікяна М. О. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року у складі колегії суддів: Бараннік О. П., Пономарь З. М., Красвітної Т. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 51/200 частин квартири АДРЕСА_1, видане державним нотаріусом П'ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори від 30 травня 2013 року, яке зареєстровано за ОСОБА_4;
- скасувати державну реєстрацію права власності на спадщину за заповітом від 30 травня 2013 року № 3-872 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- скасувати державну реєстрацію свідоцтва про право власності на житло від 06 жовтня 1993 року № К-1471 ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 та внести зміни до технічної характеристики цієї квартири з 51/100 на 46/100 частин, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 06 жовтня 1993 року.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона зі своєю родиною проживає у комунальній квартирі, яка складається з двох коридорів, однієї вбиральні та чотирьох житлових кімнат, у двох з яких площею 31,9 кв. м проживає вона (позивач), а в інших двох площею 25,5 кв. м - ОСОБА_4
У жовтні 1993 року ОСОБА_4 приватизувала свою частину комунальної квартири і приватизованими також виявилися місця загального користування, тобто коридор і вбиральня.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2014 року визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане на підставі розпорядження Дніпропетровського міськвиконкому від 06 жовтня 1993 року № К-1471 на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (реєстр № 110п-95) на квартиру АДРЕСА_1 в частині розміру загальної площі 42,80 кв. м та визначено розмір приватизованої площі ОСОБА_5 та ОСОБА_4, який склав: житлової площі - 25,5 кв. м ( поз.5 - житлова кімната - 10,4 кв. м, поз 6 - житлова кімната - 15,1 кв. м) та 1/2 частина площі загального користування -13,95 кв. м (поз.1 - коридор - 5,1 кв. м; поз. 4 - коридор - 5,3 кв. м; поз. 7 - кухня - 8,4 кв. м; поз. 8 - кухня - 7,2 кв. м; поз. 9 - вбиральня - 0,9 кв. м; поз. 10 - умивальня - 1,0 кв. м), що разом складає 39,45 кв. м.
Проте, ухвалюючи рішення від 17 квітня 2014 року, суд не вирішував питання скасування реєстрації права власності на підставі свідоцтва від 06 жовтня 1993 року, у зв'язку з чим ОСОБА_4 залишилась власником нерухомого майна площею 42,8 кв. м (тобто й усіх приміщень загального користування). Записи про скасування реєстрації права власності ОСОБА_4 на Ѕ частину місць загального користування до відповідних реєстрів не вносились.
Під час приватизації своєї частини квартири їй (позивачу) стало відомо, що ОСОБА_4 було зареєстровано право власності за заповітом на 51/200 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, що визнано судом недійсним, у зв'язку з чим їй (позивачу) відмовлено у приватизації її частини квартири.
Посилаючись на те, що через незаконні дії ОСОБА_4 вона у повній мірі не може скористатися своїм правом на приватизацію та набуття права власності на квартиру, просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом, видане 30 травня 2013 року П'ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстроване у реєстрі за № 3-872, за яким ОСОБА_4 набула у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 право власності на 51/200 частини квартири АДРЕСА_1 недійсним.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 30 травня 2013 року П'ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого у реєстрі за №3-872 (спадкова справа №16/95), у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Скасовано державну реєстрацію свідоцтва про право власності на житло, виданого 06 жовтня 1993 року виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження №7-1471, на 51/100 частини квартири АДРЕСА_1 у частині розміру загальної приватизованої площі - 42,8 кв. м, залишивши реєстрацію права власності ОСОБА_4 на житлову площу 25,5 кв. м (житлові кімнати площею 10,4 кв. м, 15,1 кв. м відповідно) та Ѕ частини площі загального користування - 13,95 кв. м.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що оскільки свідоцтво про право власності на житло від 06 жовтня 1993 року рішенням суду визнано недійсним (частково), то й свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на його підставі 30 травня 2013 року, також має бути визнане недійсним з відповідним скасуванням реєстрації права власності, набутого на підставі такого свідоцтва.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 жовтня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив рішення суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги
У лютому 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову в позові.
Скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
ОСОБА_3 через представника ОСОБА_6 подала заперечення, в яких просила залишити без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
У статті 388 ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу № 203/1931/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися