Постанова
Іменем України
28 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 243/2478/16-ц
провадження № 61-34504св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа: ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Курило В. П., Дундар І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6, про визнання права власності на 1/3 частину квартири в порядку набувальної давності.
Позовна заява мотивована тим, що з 1988 року вона мешкає в квартирі АДРЕСА_1. В 1999 році вона подала документи на приватизацію цієї квартири, перебуваючи на той час у шлюбі із відповідачем ОСОБА_5 26 жовтня 1999 року шлюб між ними розірвано. Вказувала, що ОСОБА_5 у 2000 року зібрав свої речи та виселився з квартири. Проте, оскільки документи на приватизацію квартири були вже подані, то приватизація квартири АДРЕСА_1 була здійснена на трьох осіб: ОСОБА_4, відповідача - ОСОБА_5 та їх доньку ОСОБА_6, та 25 травня 2000 року Слов'янською міською радою Донецької області видане відповідне свідоцтво про право власності на житло.
Позивач вказує, що з 2000 року відповідач в спірній квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачує, не здійснює догляд та ремонт квартири. Вважає, що у зв'язку з тим, що вона вже більше 16 років відкрито володіє 1/3 частиною квартири, що належить ОСОБА_5, тому відповідно до статті 344 ЦК України набула на цю частку право власності.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_4 просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 травня 2000 року.
Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2016 року (у складі судді Гусинського М. О.) позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності за набувальною давністю на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 травня 2000 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 на протязі значного часу добросовісно, відкрито та безперервно володіла чужим майном, тому наявні правові підстави для визнання права власності за набувальною давністю.
Рішенням Апеляційний суд Донецької області від 12 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що з підстав набувальної давності може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, власник якого невідомий або відмовився від права власності на належне йому майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого власнику було відмовлено. Отже, в розумінні статті 344 ЦК України позивач не є добросовісним володільцем спірної частини квартири, власник якої відомий, а також за відсутності доказів його відмови від права власності на належне майно.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою, що ОСОБА_4 належними та допустимими доказами довела, що добросовісно заволоділа 1/3 частиною квартири, оскільки хоча і знала, що не є власником цієї частини об'єкту нерухомості, однак заволодіння цим майном відбулося без порушенням норм права (викрадення, шахрайство), шляхом безперервного користування (проживання). Зазначає, що з 2000 року і по теперішній час продовжує відкрито, тобто очевидно для всіх та безперервно користуватись цим приміщенням та відноситься до нього, як до свого, несе тягар утримання цього майна.
05 червня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядаєтьс